«І будуть люди» – одна із найочікуваніших українських телепрем’єр цієї осені. Цей 12 серійний серіал Аркадія Непиталюка, створений на замовлення Міністерства культури та інформаційної політики України за одноіменним романом Анатолія Дімарова. Серіал побудований у формі саги і через призму життя звичайних людей показує турбулентні етапи ХХ століття: першу світову війну, революцію, прихід радянської влади.

Кожен з героїв по-своєму зустрів ці зміни, з точки зору своєї правди, але всіх їх об’єднувало одне – бажання жити, любити і знайти своє місце у новому вимірі історії.

Із 12 епізодів ви дізнаєтесь про життя 12 основних героїв і 12 непересічних доль. 

«І будуть люди» – це історія драматичних змін, пристрасного кохання і цінності людського життя. Цей серіал про людей, які жили сто років тому, але так схожі на нас сьогоднішніх.

«Цей проєкт важливий для нашого суспільства. Його герої – наші прадіди, яким довелося жити у буремні часи і зіткнутися з однією з найбільших трагедій нашого минулого, – твердить креативна продюсерка серіалу Олеся Лук’яненко. – Проєкт складний за темою і має багатошарову структуру. Але, як мені здається, завдяки ось цій інтимній інтонації – що це історії наших родин, дідів та прадідів – нам вдалося уникнути пафосу і створити насправді зворушливий твір. Мені хочеться вірити, що тепер і у нас є своя кіносага, на кшталт «Двадцяте століття».

Історична достовірність і актуальність подій обов’язково зачепить серця глядачів. Адже в історії кожного українця, кожної української сім’ї є ті драматичні епізоди, звернення до яких дасть змогу зрозуміти свою природу, своє сьогодення. Це наші традиції і культура, які важливо пам'ятати. Та історія і події, про які не можна забувати.

«Film.ua Group разом з телеканалом СТБ та агентством USAID прагнуть не просто привернути увагу глядача до цього фільму, але і порушити в громадському дискурсі питання історії – як індивідуальної, сімейної, так і загальнонаціональної», – пояснює маркетинг директорка Film.ua Group Поліна Толмачова.

До розробки екранізації роману Анатолія Дімарова взялись більш ніж три роки тому. Цей проєкт пройшов довгий шлях, оскільки такі складні і масштабні твори вимагають багато часу і ресурсів. 

Оскільки події серіалу відбуваються у шести селах на початку ХХ століття, автори шукали автентичні локації, а для натурних сцен – відповідні краєвиди. Зйомки проєкту проходили в Національному музеї народної архітектури та побуту України «Пирогово» , музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (Переяслав-Хмельницький) та інших місцях України. Загалом у серіалі задіяно близько 200 об’єктів: будинки героїв, лікарні, каторга, схрон, в’язниця, школа, семінарія, суд, міські квартири, кабінети, залізничний вокзал, церкви, величезна кількість натурних майданчиків.

Локацію для Хутору Свирида Івасюти команда шукала чотири місяці. Потрібна була мальовнича місцевість, віддалена від сучасних будинків, поруч із пшеничним полем, річкою, лісом і ґрунтовою дорогою. Таке місце знайшли на Київщині біля села Барахти Васильківсього району. Але сам хутір довелося будувати. 2,5 місяці пішло на будівництво і декорування, а щоб прокласти дорогу для проїзду техніки, знадобилося 20 тонн щебеню. Стіни основної хати хутору розписані вручну за традиціями малюнків тих часів. А стріха зроблена з очерету, який спеціально привезли з Одеської, Херсонської та Миколаївської областей.

Під час зйомок хутір став частинкою справжнього українського села ХХ століття – тут жили коні, свині, гуси, кури, кози, собаки, віл, які знімались майже в кожній серії. Орендували їх в селах Васильківського району, а доглядав за чотирилапими акторами спеціально найнятий фахівець.

Протягом знімального процесу було організовано три постановні пожежі. Одну з хат спеціально побудували лише для того, щоб її спалити.

Побутові предмети та прикраси збирали по всій Україні: купували на барахолках, орендували на складах реквізиту, в музеях і в колекціонерів. Реквізитори уважно попрацювали і над їжею в кадрі. Хліб для проекту готувала спеціальна пекарня, а весільний коровай створювали за історичними фотографіями.

Для героїв драми було створено біля тисячі одиниць одягу і використано понад 10 літрів фарби, аби надати йому фактури. Деякі елементи сорочок, очіпків та наміток головний художник по костюмах Ірина Жураківська вишивала вручну.

Над пошиттям одягу, головних уборів та взуття працювали шість ательє. Для костюмів використовували натуральні матеріали – льон, шовк, вовну, конопляне та кропив’яне полотно, а ще домоткану тканину початку ХХ століття. З них вручну шили жіночі й чоловічі сорочки, свитки, керсетки, спідню білизну, все це – відповідно до соціального становища персонажів (найбідніші вдягали колючі сорочки та шаровари з кропиви.).

Святкові та весільні сорочки головних героїв вишивали на машинці, проте техніки та малюнки використовували автентичні, і збирали ці сорочки вручну. А багато елементів команда Ірини шила безпосередньо на знімальному майданчику.

У серіалі знялися понад 120 акторів. кастинг проходив по всій Україні. Окрім Києва, актори приїздили зі Львова, Тернополя, Миколаєва, Дніпра, Харкова, Запоріжжя, Івано-Франківська, Ужгорода, Одеси.

«Важливу роль в тому, що глядачі побачать серіал вже цієї осені, відіграла отримана нами держпідтримка», – зауважує керуюча директорка телеканалу СТБ Людмила Семчук. – З огляду на рівень роману «І будуть люди» і його тематику ми віримо, що екранізація стане важливою телевізійною і культурною подією для нашої країни. А також послужить поштовхом для того, аби книга Анатолія Дімарова була опублікована ще раз і нарешті стала доступною широкому колу читачів».