«Бути Астрід Ліндгрен» – біографічна драма Пернілли Фішер-Крістенсен про юність легендарної письменниці, створена в копродукції Данії та Швеції. Прем’єра фільму відбулася на 68-ому Берлінському міжнародному кінофестивалі.

У невеличкому селищі в Швеції живе дуже побожна родина Ерікссонів. 16-річну Астрід місцеві добре знають завдяки її чудовим шкільним есе. Дівчина з дитинства не схожа на інших – її бунтівний характер аж ніяк не вписується в розмірене життя, до якого звикли і її батьки, і односельці.

Аби хоч якось реалізувати свій письменницький талант, Астрід влаштовується секретаркою в місцеву газету. Там у неї починається роман із видавцем газети, який розгортається за звичним сценарієм: чоловік обіцяє покинути дружину, крутить голову юнці, дівчина вагітніє і залишається сам на сам із цією проблемою. Аби уникнути осуду та мати змогу народити дитину, не вказуючи ім’я батька, Астрід їде до Данії. Новонародженого хлопчика їй доводиться залишити у прийомних батьків, адже мізерної зарплатні секретарки аж ніяк не вистачить на виховання дитини. Мине багато років, перш ніж вона зможе жити із сином під одним дахом. Проте письменниця сповнена оптимізму кожного дня очікування.

Оригінальна назва цієї кінороботи – «Юна Астрід» – щонайкраще показує, чого варто очікувати від фільму. Глядачі з нього не зможуть дізнатися, як Астрід Ерікссон стала знаною дитячою письменницею Астрід Ліндгрен. Щоправда, кінострічка Пернілли Фішер-Крістенсен і не була покликана пояснювати цю загадку. Натомість вона чудово показує уклад життя Швеції 20-их років минулого століття і демонструє, скільки боротьби стоїть за тим, аби сучасні шведки отримали звичний для них життєвий уклад.

Що ж до самої Астрід Ліндгрен, то провина перед сином Ларсом пекла її серце все життя. З головою поринути в літературну творчість письменниці вдалося лише з 1931 року після того, як вона вийшла заміж за Нільса Стуре-Ліндгрена і стала домогосподаркою. Жінка вигадувала дивовижні історії, які розповідала своїй хворобливій донечці. По суті, казка про рудоволосу Пеппі Довгупанчоху була просто казкою для улюбленої доньки письменниці Карін, яка й вигадала смішне ім’я для головної героїні.

Зараз важко знайти людину, яка не читала б захопливих і добрих казок Астрід Ліндгрен, сповнених гумору, веселощів, пригод і глибокого змісту. Ідея зняти цей фільм зародилася в режисерки Пернілли Фішер-Крістенсен після того, як вона прочитала газетну статтю про юну Астрід Ліндгрен, у якій розповідалося про народження її сина в Копенгагені. Сценарій для проєкту вона написала у співавторстві зі своїм чоловіком Кімом Фупцом-Окесоном, який, як і Астрід Ліндгрен, є дитячим письменником. Головну роль у кінострічці зіграла талановита Альба Аугуст, донька данського режисера Білле Аугуста і шведської акторки Пернілли Аугуст.

Ось як звертається до письменниці та глядачів режисерка фільму: «Люба Астрід Ліндгрен, я провела майже все дитинство в лісах Смоланда. Ми жили просто. Без електрики і гарячої води, без туалету, телефону і телевізора. Без інших дітей. Я часто нудьгувала і часто залишалася сама. На щастя, в мене була можливість занурюватися в книги. В твої книги. Ти стала першою людиною, яка змусили мене задуматися про своє існування. Ти навчила мене того, що є добро і зло. Що смерті не потрібно боятися. Що прощення можливе, а віра в життя – наймогутніша сила в світі. Ти сформувала мене, але що сформувало тебе? Коли ти була зовсім юною, сталося те, що, як мені видається, глибоко на тебе вплинуло, завдяки чому ти стала чудовою письменницею. Те, що допомогло тобі зрозуміти душу дитини. Те, що змусило тебе піти проти норм суспільства, релігії та культури свого часу. Навколо цієї події й будується мій фільм».

Як бачимо, «Бути Астрід Ліндгрен» не планували як касовий блокбастер, а радше як якісне кіно, що змусить глядача думати та відчувати. Можливо, саме тому цей фільм отримав схвальні відгуки критиків. На сайті Rotten Tomatoes оцінка цієї кінострічки становить 96% на основі 23 їхніх відгуків (середня оцінка 7,2/10). Фільму зарахований «стиглий помідор» від кінокритиків, оцінка на Internet Movie Database – 7,3/10 (921 голос).

Крім того, проєкт отримав кілька нагород від Міжнародного кінофестивалю у Чикаго (вибір глядачів), Трансатлантичного кінофестивалю (нагорода дистриб’юторів) і кінофестивалю у Вестеросі (нагорода глядачів року).