Карантин нікому із нас не дається легко. Ми звикли ходити на роботу, спілкуватися з друзями, кавувати, вибиратися на концерти, в кіно. І, найімовірніше, навіть не усвідомлювали, як це важливо і що буде, якщо нас позбавлять такої можливості… Але світ поглинула пандемія коронавірусу. Більшість із нас разом з цілим світом опинилися під домашнім арештом. Так, це страшно і складно. Так, важко й далі працювати, ніби нічого не сталося. Але рук опускати не можна, бо рано чи пізно цей карантин закінчиться. А от як давати собі раду зараз? Саме про це ми запитали у львівських митців, виконавців і музикантів. Вони розповіли «Львівській Пошті», як триває у них карантин, чим вони займаються, поки не можуть провадити звичне для себе життя.

– Карантин у мене проходить так само, як і у всіх інших людей, в яких є діти, сім’я. Нарешті маємо вдосталь часу, аби побути разом. З’явилися нові ідеї і нові обов’язки. Найважливішим і складним у цьому карантині для нас із сином Данилом є онлайн-навчання. Дистанційно вчитися непросто, є багато завдань, бракує звичайних уроків зі звичним викладом матеріалу. Зараз батьки мимохіть стають для своїх дітей ще й учителями. Я пояснюю матеріал із української та німецької мов, літератури, природи, історії. Тато Данилу допомагає з математикою. Фактично ми робимо уроки разом, і це займає дуже багато часу.

Про творчість також не забуваю. Багато речей зараз робимо дистанційно, шукаємо нові матеріали. Майже закінчили студійний запис пісні «На маленькій планеті», яку мені подарував Іван Леньо із Kozak System на слова Миколи Вінграновського. Але працювати дистанційно непросто, важко зробити багато, тож рухаємося потихеньку. Є багато ідей. Не так давно були з гітаристом Олегом Яремою гостями програми «Безпечний концерт». Це було дуже добре, адже людям зараз потрібна нова духовна їжа, нова емоція. Хоча особисто мені так бракує живих виступів, спілкування зі слухачем… Ми ж перенесли наш тур містами України «Найгарніші пісні України» з весни на осінь.

Беру участь в різноманітних онлайн-конференціях. Спілкувалася з дітьми, які у Харкові навчаються народного співу. Серед них є й старші дівчата, закохані в українську пісню. Із ними ділилася відчуттями і вкотре переконалася, як потрібна українська пісня попри те, що її часто називають «неформат». Дійшли висновку, що якщо не переспівувати навіть відомих пісень, то наша пісня загине.

На жаль, люди мало усвідомлюють своє коріння. А от ті, що розуміють це, власне, й виконують українські пісні. Ми не можемо просто так це кинути, не співати, не підтримувати своє!

Днями я була учасницею конференції про інклюзивну освіту. Дуже важливо підтримувати цей напрямок! Коли я була ще малою, то не бачила таких діток, їх просто тримали вдома. Але зараз люди більш люблячі та свідомі, і треба зробити все, аби тих діток підтримали, дали їм можливість займатися з усіма, допомогти їм знайти місце під сонцем на цій землі. Бо якщо ти маєш талант, даний Богом, його треба розвивати попри все!

Із хобі зараз трохи складно… Бо поки освоїш шкільний матеріал сина, поясниш, і він правильно зробить домашнє завдання, то минає чимало часу. Він п’ятикласник і ще не зовсім розуміє усю відповідальність за навчання. До прикладу, поняття епітета, гіперболи, метафори ми освоювали самі. Це дуже складно зробити, бракує пояснень учителів. Треба переглянути купу прикладів, щоб зрозуміти ці визначення, а не тільки прочитати параграф. Треба бути постійно біля дитини, пояснювати… А є ж батьки, які ходять на роботу і не можуть цього робити. Та й стосунки з дітьми через це страждають. Мовчу вже про те, що ми всі обвішані ґаджетами, тож витягнути дітей із них, із тих розваг, що вони пропонують, і посадити за навчання дуже важко.

 Тому мої хобі та мрії про щось нове наразі відійшли на другий план. Єдине, що встигла, це намалювати картину та й то за цілий місяць. На початку карантину, поки були канікули, прочитала дві книжки. А з поверненням до навчання творю і тішуся з цього.

Але все так не буде! Зміниться психологія людей, цінова і бізнесова політика, все почне працювати по-іншому. Це варто прийняти і готувати себе до таких змін уже зараз. А в ці дні раджу любитися, обійматися, бути з дітьми, поки на це є час. Бо далі знову працюватимемо, і на це вже часу бракуватиме. Сподіваюся, люди зафіксують у свідомості поняття дистанції до людей.

– Під час карантину моє життя сильно не змінилося. Я такий собі музичний фрилансер. Більшість часу проводив удома, творив, писав аранжування, музику, деколи виїжджав на гастролі. Зараз усі гастролі перенесли, тож у мене з’явилося ще більше часу для творчості. Активно займаюся новими проєктами, пишу музику. Свою донечку та дружину на час карантину відправив до батьків за місто. Вони взагалі ні з ким не контактують, я ж змушений два дні бути з ними, а потім на день все-таки повертатися до Львова, у свою студію. Щоби писати твори, потрібна тиша, спокій, можливість зосередитися.

Також із дружиною пишемо нову музику у форматі «Божик дуо» (скрипка та фортепіано). Щоразу привожу за місто клавішні, назбирую матеріал і записую Юлю. Потім приїжджаю до Львова і зводжу, компоную матеріал, і так ми продовжуємо наш інтернет-проєкт. Зокрема найновіше наше відео можна подивитись тут.

Зараз цей проєкт став особливо актуальним, бо люди не можуть піти на концерти, тож переглядають відео артистів у соцмережах, різноманітні онлайн-концерти. Тому найближчі пів року ми точно будемо й далі працювати у цьому форматі.

Окрім творчості, долучаюся до різних зустрічей онлайн. Нещодавно був на зустрічі аніматорів, які проводять катехизацію дітей із нашої церкви Покрови. Ми згадували молодість, ділилися досвідом, використали час, коли молодь сидить виключно в соцмережах, аби підтримати її, зарядити позитивною енергією. Долучаюся до онлайн-концертів. Вони, звісно, не можуть замінити справжню енергетику і драйв живого концерту, але маємо те, що маємо.

Вільного часу в мене практично нема. Я дуже радий можливості побути з сім’єю, з родиною, подивитися, як зростає моя донечка. Тішуся, що можемо бути більше на свіжому повітрі. Будинок за містом зараз дає такі переваги. Це надзвичайно потрібно для здоров’я малих і дорослих.

Я завжди читав багато книжок під час подорожей, в дорозі – в літаках, потягах. Роблю це й зараз, щоправда, не встигаю прочитати книгу за тиждень, як це було раніше. Трохи готую. Також навчився сам собі вкладати волосся, бо перукарі ж зараз не працюють.

Наостанок хочу побажати всім читачам не опускати рук! Зараз маєте добру нагоду розпланувати своє майбутнє, навести лад і вдома, і в себе в голові. Є чудові можливості навчатися онлайн. Ось я, до прикладу, посилено вчу англійську мову, дивлюся серіали англійською. І коли розпочнуться гастролі,  зможу краще спілкуватися.

Треба підтримувати одне одного, старших людей, які взагалі не виходять із дому. Мій батько вже у віці, і я це добре розумію. Варто просто привезти якусь їжу, інколи поспілкуватися. В цей час необхідно телефонувати рідним, говорити з ними. Зауважив, що підчас карантину я почав значно більше спілкуватися так і з друзями, і з родичами. Сподіваюся, що пік карантину скоро мине, і ми знову повернемося до нашого звичного стилю життя. Поступово запрацюють усі сфери, і ми всі будемо згадувати це, як страшний сон. Бажаю всім міцного здоров’я, не опускати рук і вірити у майбутнє!

– Карантин трохи мене притлумив. Загалом моя праця досить інтровертна. Зазвичай я або наодинці з роялем, або з партнером чи студентом. Та все ж я дуже соціальна людина і потребую спілкування зі світом, прогулянок містом, кавування в центрі. Проте я вирішила не розкисати і не дала собі жодного дня на розпач. На самому початку карантину постановила собі, що з дому буду записувати короткі відео про гру на фортепіано і публікуватиму їх в соціальних мережах. Головно вони спрямовані до тих, що вчаться гри, щоб трохи тримати юних піаністів у тонусі і не давати їм розслаблятися. А виявилося, що ці лекції цікаві не тільки піаністам! Тож цей виклик створив і зворотну мотивацію: я дізнаюся щось нове, кумекаю, як донести думку і матеріал найпростішою мовою. І ось сьогодні вже створила 35-те відео! Про мою творчість можна більше дізнатися на сторінках facebook.com/marta.kuziy і instagram.com/marta_qouzii_andrushchak

Щодо концертів, то на початку квітня я отримала пропозицію від Органного залу щодо концерту онлайн у порожньому залі. Скажу одразу, це незвичне відчуття – бачити, що навколо пусто, але розуміти, що тебе дивиться безліч людей. Глядачів цього концерту було кілька тисяч, що за умов звичного концерту було б нездійсненним. Плануємо ще кілька онлайн-концертів. Бачу, що багато моїх колег рятуються саме в такий спосіб, щоб хоч кудись спрямовувати свою творчу енергію.

Цього місяця несподівано отримала пропозицію долучитися до команди меморіального музею галицького композитора Станіслава Людкевича. Про будівлю музею, а точніше віллу, знає мало львів’ян, хоч розташована вона в одному з кращих районів міста поблизу Стрийського парку. Тепер разом із командою працюватимемо над відновленням будівлі і над тим, щоб зробити цей невеликий простір осередком мистецького життя, концертним майданчиком, просто місцем зустрічей креативних та цікавих людей. За оказії запрошуємо до співпраці волонтерів!

– У нас із Анастасією Литвинюк карантин проходить спокійно. Дотримуємось усіх правил, бо розуміємо, що це серйозна справа. Але дуже важко психологічно. Є багато часу на творчість, пишемо музику та нові твори, але немає впевненості, що комусь це буде потрібно і що ми знову зможемо грати концерти.

На початку введення карантину ми мали проводити майстер-класи в Києві перед джазовим фестивалем «Єдність». Також були заплановані майстер-класи разом із польськими музикантами в Інституті Глієра для студентів джазового факультету. Потім я мав грати концерти із Соломією Чубай у Львові. З Shockolad мали їхати до Познані на фестиваль «Українська весна». Все скасували. Ну і, звичайно, найголовніша подія для нас – Міжнародні джазові майстер-класи в Польщі Chojazz 2020, яку теж напевно скасують. Тобто до осені ми в режимі невідомості.

Я почав давати більше уроків онлайн. Але теж не всі мають можливість зараз брати їх. Це як під час війни: коли вона триває, кому потрібна музика чи малювання? Кожен зараз думає, як вижити або як далі жити, де дістати шматок хліба.

Ми завжди усвідомлювали, де живемо, яка в нас держава. Але якось давали собі раду, бо завжди жили ідеєю, щоб на нашій землі розвивати мистецтво і культуру. Бо усвідомлюємо, наскільки це важлива річ для розвитку суспільства. Культура – це плід нашої уяви, ідей і фантазій, реалізованих тими, що завжди породжують щось нове. Тому якщо забрати в суспільства культуру, людей, які творять її, то це суспільство приречене на деградацію до тваринних інстинктів, почуттів і дій. Ми любимо свою землю, ми тут народилися, тому вболівали за те, щоб у нас розвивалися люди, розвивалася культура, кожен ставав кращим і було краще жити.

Ми, вільні митці, одні з тих, що в першу чергу відчули удар і усвідомили, де ми живемо. Коли все добре, то люди, які творять мистецтво, потрібні, як повітря, а коли стає погано, то вони першими стають непотрібними…

Про фінансову підтримку простих людей чи бізнесу, як у розвинутих державах, у нас взагалі не мовиться. У той же час урізають бюджети, і насамперед з культури. Забирають у людей, які й так увесь час виживають як божевільні ідейні фанатики і в непростих умовах творять мистецтво, культурні проєкти, які мають одну з найбільш впливових сил для розвитку суспільства. Але кому це взагалі потрібно?.. Тож робимо, що можемо. Даємо уроки, пишемо музику і самі вдосконалюємося, вчимося, щоб не деградувати і розвиватися в своєму мистецтві. Сподіваємося, цей сон, який став реальністю, скоро завершиться, і ми знову зможемо всі зустрічатися. Під час карантину щораз більше усвідомлюєш, що ми всі – одне ціле, що ми всі маємо жити одне для одного...  Тоді, дасть Бог, зможемо цивілізовано розвиватися як людство, врятуємося самі, врятуємо планету, наш прекрасний світ.

– В цілому з початком карантину мій стиль життя не дуже-то змінився. У мене троє дітей, творю і працюю вдома. Тому до звичної роботи додалися ще й їхні щоденні уроки. Це краде мій творчий час: тепер до обіду лише робимо уроки плюс готування, прибирання ніхто не скасовував.

На цю весну в мене було чимало проєктів – оформлення витинанками українського стенда в Парижі на Книжковому салоні, персональна виставка у Івано-Франківську, проєкти в Туреччині та Італії. Як ви розумієте, все це скасували. До Великодня мій графік замовлень був розписаний – працювала саме над цими замовленнями. А ще ж роблю витинанки для Національного музею літератури у Києві, плануємо оформлення витинанками простору однієї з львівських шкіл тощо. А оскільки не маємо власного житла і машини, то дуже важко саме з тим, що не маємо можливості нікуди поїхати чи вийти хоча б на подвір’я . Викручуємось як можемо: маємо два балкони – на одному зустрічаємо схід сонця, на другому – захід . Там діти й гуляють: зранку трохи гріються під ранковими променями сонця, по обіді тішаться вечірніми променями.

– Загалом карантин на мене майже ніяк не повпливав.  Я й так майже увесь час проводжу в майстерні сам. Інколи брат приходить, але він знаходиться в іншій кімнаті, тому ми майже не бачимось. На що таки повпливав карантин, так це на Інтернет-оточення. Я роблю музику і публіку здебільшого знаходжу саме в Інтернеті. Але так було і до карантину, адже я інді музикант.

Але інтернет я використовую не лише для презентації власної творчості, а й для навчання і розвитку нових навичок.  Наприклад у звукозаписі. Люди, які впрацюють в цій царині вчас карантину виходять онлайн із уроками, майстер-класами , і воно якось стає ближче . Вчора я долучався до майстер-класу Лесика Омодади зі студії «Шпиталь рекордс». А позавчора брав участь у майстерці дуже крутого звукорежисера Алекса Крамера, який працював з надзвичайною кількістю топових виконавців. Таким чином цей час на карантині дарує нам нові віртуальні можливості. Звичайно, такі заходи відбувались і раніше. Але зараз в цих умовах я можу просто сидіти в майстерні, працювати і водночас слухати лекції, вчитись нового. Це мені в карантині подобається.

– Зараз часто запитують, як узагалі триває життя на карантині у різних верств населення, зокрема й у творчих людей. Адже ми зіткнулися з глобальною проблемою – всесвітнім карантином. Легко сказати «залишайся вдома». Є різні люди, і вони по-різному ставляться до цього.

Незручно в цьому зізнаватися, але карантин привніс мало чого нового в моє життя. Я дуже домашня людина і за можливості залишаюся вдома. Звичайно, подорожую і гастролюю, але з дитинства мені комфортно вдома, наодинці з чотириногим другом – диваном.

Зараз ми щораз активніше переходимо в онлайн-життя. У мене також є різноманітні інтерв’ю, виступи. Буквально сьогодні матиму онлайн-концерт, уже заплановані й інші. Переживаю, щоб це онлайн-життя, в якому ми зараз перебуваємо, не сподобалося нам аж занадто, щоб ми змогли з нього вийти в справжнє життя. Зараз ґаджети беруть гору, і ми починаємо плутати віртуальні моменти з реальними. Це до певної міри може стати проблемою.

Сумую, що припинилася концертна діяльність, це потягне за собою й економічні проблеми. Ми стоїмо на порозі економічної кризи, і до неї треба бути максимально готовими. Зараз люди відкривають в собі нові таланти, дехто почав робити речі, яких ніколи не робив, і в цьому позитив карантину. Чи зробив я щось нове під час карантину? І далі пишу пісні, записую їх, виконую онлайн нові. До прикладу, ми зробили карантинну версію нашої давньої пісні «Мерідіани»  youtu.be/BLXrCowbUzU. І це була навіть не моя ініціатива, а нашого гітариста Віталія Гудзія, який зробив усе сам, а я лише заспівав. Багатьом сподобалася ця незвична версія, і це приємно. Можливо, за час карантину ми зробимо ще щось таке. Життя триває. Я, як і всі, чекаю завершення карантину, завершення пандемії. Кажуть, ми будемо інші після цього всього. Не знаю, чи щось може змінити людей, але, звичайно, деякі речі стануть іншими. Я не хочу бути диванним експертом, тож прошу дослуховуватися до порад медиків.  Не нехтуйте своєю безпекою та безпекою інших, зокрема своїх близьких.  Дотримуйтеся норм карантину і будьте відповідальними в першу чергу перед собою! Врешті-решт усе буде добре, і ми побачимося не тільки онлайн, а й у звичайному реальному житті реальних людей. До зустрічі!

– За цей час я створив нову пісню «Як без тебе я», вже презентував її на офіційному YouTube каналі і в соціальних мережах.

Крім того ходжу на студію (де нас тільки двоє і в масках), підганяю нові пісні, доробляю старі. Пишемо нові демо, готую до випуску цього року подвійний CD. Монтуємо відео на дві нові пісні з концерту, який ми ще встигли зробити 14 лютого у Львівському цирку.

Стараюсь більше часу проводити вдома. Гуляю районом  з псом Деном і завжди обов’язково одягаю маску. Іноді годинами говорю по телефону з друзями, з якими давно не зв’язувався чи не бачився і які теж на карантині.

Спілкуюсь в соцмережах, там у мене більш ніж 100 тис. підписників. Вечорами переглядаю якісь нові і старі фільми англійською і з субтитрами. Тобто стараюсь бути активним і час дарма не витрачати. Дякую Богові за кожну мить життя. Думайте не тільки про себе, і бережіть себе і своє здоров’я…

– Перші дні пандемії та карантину застали наш гурт під час великого турне у супроводі симфонічного оркестру за межами України. Коли ми почули про перенесення наступних концертів, було дуже сумно. Та повернувшися додому, до наших сімей ми усвідомили вкотре, що є найцінніше та найважливіше у нашому житті. Ми займаємося саморозвитком, вивчаємо мови, хтось завершує ремонт, хтось вчить нові оперні партії та відпочиває у родинному колі.

А тепер серйозно взялися за можливість організувати повноцінний онлайн-концерт гурту LEONVOCI. Слідкуйте за нами у соціальних мережах та залишайтеся вдома задля порятунку життів.

Немає труднощів, які б ми не могли перебороти!

– Карантин дає унікальну можливість зануритись в творчість, адже тебе не відволікають жодні справи, пов'язані з твоєю зайнятістю – концерти, гастролі та повсякденні справи. Карантин – це той час, коли ти можеш побути зі своєю музою наодинці і зі свіжою головою творити щось нове.

Готуємось до online концерту та записуємо новий трек #stayhome, ритмічною складовою якого є звуки дому, свої партії ми записували дистанційно."