Комедійна драма, або як тепер популярно це називати – драмедія «Не хвилюйся, він далеко не піде» розповідає про життя американського карикатуриста , музиканта і мультиплікатора Джона Каллахана. Фільм створений за одноіменногю автобіографічною книгою Каллахана. Режисурою та сценарієм зайнявся Ґас Ван Сент – чотириразовий володар нагород Каннського кінофестивалю. Ідея зняти кінострічку про відомого карикатуриста виникла ще в 1989 році. Тоді головну роль хотів зіграти Роббін Уільямс. Зрештою повномасштабні роботи над проектом почалися лише в 2016 році і головну роль отримав Хоакін Фенікс.

Зйомки драмедії тривали 25 днів, матеріал знімали у Лос-Анджелесі і його околицях. Світова прем'єра фільму відбулася 19 січня 2018 року на кінофестивалі «Санденс». «Не хвилюйся, він далеко не піде» також представляли в програмі основного конкурсу 68-го Берлінського міжнародного кінофестивалю.

Фільм оповідає історію життя і боротьби з самим собою Джона Каллахана. Він народився в 1951 році в містечку Даллес в Орегоні. Мати дала малюкові ім'я, погодувала і… віднесла малюка в дитячий будинок. Але хлопчикові пощастило – його майже відразу усиновила пара з сусіднього Портленда. Ріс Джон із прийомними батьками, був ще тим шибайголовою і рано почав пиячити. Коли хлопцеві було лише 21 рік, він із друзями по пляшці потрапив у автокатастрофу, унаслідок якої до кінця життя був прикутий до інвалідного візочка, бо мав частковий параліч верхніх і нижніх кінцівок. Спочатку чоловік намагався жити як раніше – пити і тусуватись, але коли ти – людина з інвалідністю, то провадити такий стиль життя надто непросто. Пройти реабілітацію Джону допомогло нове захоплення, що стало одним з головних його занять в житті, – Каллахан почав малювати карикатури. Спочатку було дуже важко, доводилося тримати олівець двома руками. Чоловік постійно малював кумедних чоловічків, які сидять в інвалідних візках, а замість рук у них гаки. Хтось із знайомих побачив ці картинки і порадив їх продати. Джон довго не думав і відправив карикатури в портлендську газету Willamette Week з підписом: «Я - каліка, алкоголік і відмінний ілюстратор. Мені терміново потрібна робота, щоб остаточно не спитися». В редакції оцінили чорний гумор карикатуриста і дали добро на публікацію деяких робіт. Уявіть собі подив газетярів, які згодом зустрілися з Джоном особисто і побачили п’яненького чоловіка в інвалідному візку з ручкою в скорчених руках. Головний редактор Willamette Week згодом розповідав, що ніколи раніше не бачив, аби людина одночасно була настільки привабливою, п'яною, депресивною і бешкетною водночас.

Саме захоплення карикатурою допомогло Джону вибратися з прірви постійної пиятики. У 1983 році Каллахан став штатним карикатуристом Willamette Week. Його рваний стиль малювання веселив одних і дратував інших. Через деякі неполіткоректні замальовки видання взагалі кілька разів хотіли закрити. Проте, колеги стояли за Джона горою, адже хоч його малюнки й були різкі, проте завжди точно відображали дійсність.

Ось як описував свою роботу сам Каллахан: «Єдине, на що я орієнтуюсь, зображуючи людей з інвалідністю, є реакція саме цих людей. А їм в більшості мої картинки до біса подобаються. Що мене дратує, так це реакція «скривджених нормальних», які пишуть мені, мовляв я якось не так описую своє життя. Це ви поблажливим тоном і безглуздою жалістю з будь-якого приводу бентежите людей з каліцтвами і не даєте їм нормально жити. Так і хто з нас не такий?»

Вже в 27 років він набув неабиякої слави. Його регулярно друкували у газетах, його критикували, ним захоплювалися. Згодом малюнки Джона потрапили до редакції телеканалу Nickelodeon. Так з'явилися мультфільми «Пелсвік» про пригоди хлопчика з інвалідністю, і неполіткоректні та сповнені насилля «Квадроцикли!» (про групу людей з інвалідністю).

Завдяки роботі над цими мультиками Каллахану вдається підзбирати грошей і навіть закінчити Портлендський університет. Він захоплюється музикою, але професійно починає писати свої твори аж в 2006 році. Цікаво, що до створення його альбому Purple Winos in the Rain причетний не хто інший як Том Вейтс!

Ще за життя митця у світ вийшов документальний фільм «Порухай мене там, де я відчуваю», в якому розкривається непроста історія життя художника з інвалідністю. На жаль драмедія «Не хвилюйся, він далеко не піде» була створена уже після смерті Каллахана (він помер через ускладнення після операції в 2010 році). Але його творчістю захоплюється і захоплюватиметься ще не одне покоління.

Хоакін Фенікс розмірковував у одному із інтерв’ю про те, чим був гумор для Халлахана: «Саме чорний гумор, гумор приреченого на страту, виявився для Джона чудовим способом примирення з собою та своїм становищем. Мені важко судити зі сторони, адже Джон малював карикатури і в молодості, до аварії – і був успішний в цьому. Малювання завжди було важливою частиною його особистості. Однак дуже ймовірно, що саме створення карикатур допомогло йому адаптуватися до реальності після катастрофи».