Україна, як і увесь світ, зіткнулася з пандемією коронавірусу. Нас усіх так чи інакше зачепили зміни в укладі життя: комусь доводиться працювати дистанційно, звикати до навчання з віддаленим доступом, хтось сидить на карантині, бо фактично залишився без роботи і не знає, де взяти гроші на прожиття, а хтось, попри все, стає до праці, бо інакше не може чи совість не дозволяє.
Як ми переживаємо карантин? Займаємося хатніми справами, готуємо їсти, дезінфікуємо і перемиваємо все довкола по кілька разів на день. А ще читаємо книжки, дивимося фільми, вистави, онлайн-концерти, слухаємо онлайн-лекції, спільно переглядаємо трансляції літературних читань, майстер-класи в прямому ефірі чи за допомоги інтернету блукаємо музеями України та світу. Цей час вимушеної ізоляції як ніколи показав нам усім, що без культури нам не вижити. Звичайно, перегляд новин і спілкування в соцмережах теж присутні у наших карантинних буднях, але дуже дозовано – інакше й до нервового зриву недалеко.
Як уже не раз доводила історія, саме до культури люди звертаються в найскрутніші часи. Революції, війни, епідемії, пандемії, економічні та політичні кризи ніколи не могли стати на шляху людини до мистецтва, радше навпаки – у найчорніші дні ми завжди шукали підтримки у ньому. І культурні діячі та установи завжди радо відгукувалися на цей запит. Тож не дивно, що й зараз чи не вся українська мистецька і довколамистецька спільнота зробила усе можливе ( і навіть більше), аби ми не наражалися на небезпеку зараження коронавірусом, залишалися вдома і водночас не обмежували свого культурного життя. Усіх проєктів, організованих та реалізованих за цей короткий термін, навіть не перераховуватиму – ми розповідали про них і робитимемо це далі на шпальтах і сайті «Львівської Пошти», у соцмережах. Як і не вдаватимусь у подробиці, скільки коштів втратили наші культурні установи і конкретні люди (в мінус своїм прибуткам, заробіткам, бюджетам і проєктам), аби дати можливість нам усім безкоштовно насолоджуватися їхньою працею. Не розповідатиму про круті заходи, презентації, прем’єри і фестивалі, в яких вкладено стільки роботи і які не відбудуться або які перенесли на невизначений термін. Не писатиму про те, що так багато вибудуваних планів розсипаються, як картковий будиночок. Але є тема, про яку нам нагально треба поговорити: як зберегти нашу культурну галузь, яка щойно почала відновлюватися і більш-менш нормально працювати? Зберегти не тому, що наша галузь культури вже має шалені витрати і втрати, пов’язані зі скасуванням подій та проєктів, а тому, що держава раптом вирішила: «В нас тут коронавірус, то навіщо нам культура?». Я не розумію, як інакше можна сприймати рішення, урізати ледь не всі можливі, раніше заплановані видатки з держбюджету на культуру?..
Культуру «під ніж»
Першим про таку «чудову» можливість 25 березня широкому загалу повідомив депутат, голова Комітету гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради Олександр Ткаченко. «Сьогодні мені стало відомо, що Мінфін України підготував рішення щодо секвестру держбюджету (скорочення витрат при виконанні окремих статей або всього державного бюджету. Обумовлюється різними причинами: прорахунками при складанні бюджету, виникненням форс-мажорних обставин тощо. – «Львівська Пошта»)». Під приводом боротьби з кризою та під грифом «таємно», більш ніж на половину(!) збираються урізати всі видатки на культурні проєкти. Фактично Мінкульту залишають лише видатки на утримання, тобто зарплати. Що це означає? Смерть всієї креативної індустрії! Сотні тисяч людей залишаться без роботи. Зусилля, витрачені на розвиток культурних сфер, якого вдалося досягти за останні роки, зійдуть нанівець. Ми відкинемося на кілька років назад, – зауважує Олександр Ткаченко. – Мовиться про фактичну ліквідацію діяльності Держкіно, Українського культурного фонду, Інституту книги, програми «зшивання країни», діяльності творчих спілок, туризму, реставраційних робіт із захисту історико-культурної спадщини, програм інформполітики тощо. Хочу нагадати, що в період кризи єдине, що об’єднує всю націю, це культура. І перед прийняттям таких рішень Мінфін зобов’язаний був проконсультуватися з депутатами та профільним міністерством. Розумію, що сьогодні ми стоїмо перед викликом під назвою «коронавірус». І для порятунку життів людей потрібно знайти додаткове фінансування. Але будь-які рішення мають оцінюватися в довгостроковій перспективі, особливо їхні наслідки. Ми готові працювати 24/7, щоб знайти вихід та зберегти українську культуру. Ми готові оперативно підключитися до роботи. Благими намірами вимощена дорога до пекла. Без сильної культури немає сильної економіки. В період кризи культура дає надію на майбутнє».
За його інформацією, мовиться про позбавлення фінансування Держкіно на 750 млн грн, Українського культурного фонду – на 500 млн грн, Інституту книги – на 150 млн грн, галузі туризму – на 240 млн грн, програми «зшивання країни», реставраційних робіт із захисту історико-культурної спадщини, програм інформполітики – на суму понад 500 млн грн. На скільки уріжуть фінансування спорту, наразі не відомо.
Реакція на цю інформаційну бомбу була миттєвою: за годину провели онлайн-засідання Комітету гуманітарної та інформаційної політики, який свої рішення оприлюднив у відповідній ухвалі. «Ми розуміємо, що в ситуації з поширенням коронавірусу і необхідності залучати додаткові кошти для боротьби з вірусом необхідно переглядати бюджет. Проте будь-які кроки мають обговорюватись із депутатами профільного комітету та із залученням представників міністерства, – мовиться в документі. – Ми закликаємо Мінфін утриматися від прийняття рішень до проведення консультацій. Ми готові оперативно ввійти у діалог і напрацювати рішення, які не призведуть до краху культурної сфери нашої держави».
Голова підкомітету у сфері кінематографу та реклами Павло Сушко каже: «Якщо Міністерство фінансів піде таким «найлегшим» шляхом, то ми можемо ставити під сумнiв їхній професіоналізм та бажання допомогти в розбудові нової інноваційної та креативної економіки України».
Парламентар докладно пояснює, чим таке урізання може обернутися в майбутньому для країни. Перш за все матимемо економічні наслідки: гальмування розвитку підприємств креативної індустрії та зменшення обсягів експорту її товарів, зростання безробіття в сфері кіновиробництва, туризму, книговидання і, врешті-решт, втрата людського потенціалу. Будуть і соціальні наслідки: перш за все зниження загального культурного рівня населення України. Це може призвести до зростання рівня злочинності та соціальних хвороб. А далі – відсутність сприйняття полікультурності українського суспільства та загальне падіння рівня патріотизму, потенційне пожвавлення мовних суперечностей, активізація регіональних, міжнаціональних та міжконфесійних суперечностей, руйнування єдиного національного інформаційного простору і сповільнення процесів розвитку інститутів громадянського суспільства.
Народна депутатка від фракції «Європейська солідарність» Вікторія Сюмар наголошує : «Уряд вніс секвестр бюджету. Там не просто збільшують дефіцит. Практично «в нуль» ріжуть усі видатки на культуру та субвенції регіонам. Це ставить хрест на українському кіно, книговидавництві, реформі децентралізації і розвитку громад, реформі освіти. Здається, в уряді також вирішили скасувати місцеві вибори восени 2020 року, субвенцію на їх проведення теж зрізали «в нуль» без жодного пояснення. Конституція? Не чули. Короновірус її спише...»
А однопартієць Вікторії Сюмар Микола Княжицький нагадує: ще два тижні тому Володимир Зеленський заявляв, мовляв, за будь-яких умов потрібно захищати культуру. Натомість зараз президент сам же її, по суті, знищує. Ба більше, за даними депутата, «Національна комісія зі стандартів державної мови зникла з бюджету в пропозиціях уряду. Вони так і хочуть знову почати знищувати українську мову».
#НіЗнищеннюКультури
Культурні інституції України чи не одразу почали бити на сполох. Першою на загрозу зреагувала виконавча директорка Українського культурного фонду Юлія Федів, яка оприлюднила звернення культурних інституцій до уряду України.
Подаємо текст звернення у повному обсязі.
«Звертаємося до уряду у зв’язку з надзвичайно важкою ситуацією, що складається у сфері української культури через поширення епідемії коронавірусу і впровадження карантину на території України. Передусім дозвольте запевнити, що ми як досвідчені управлінці розуміємо і підтримуємо доцільність обмежень, які дозволять запобігти колапс медичної системи та зберегти здоров’я максимального числа громадян.
Водночас інституції і продуценти культури належать до перших постраждалих через неможливість провадити публічну діяльність. Відмова від публічних подій – виставок, концертів, кінопоказів, вистав тощо – миттєво призводить до стрімкого падіння доходів усіх, хто інвестував час, зусилля і кошти у те, аби культура в Україні була доступною, якісною, а її проєкти добре організованими. Українські культурні інституції і незалежні виробники вже нині опиняються без ресурсів, що дозволили б виплачувати зарплати, фінансувати першочергові протиаварійні чи реставраційні роботи і навіть настільки насущні потреби, як охорону державної частини українського музейного фонду. Це загрожує не просто зупинкою розвитку чи замороженням досягнень останніх років, адже це звична загроза, стосовно якої сфера культури має досвід якщо не подолання, то протидії. Нині виникає загроза значно серйозніша: розпад інституційної системи і втрата цілого покоління талановитих творців і менеджерів культури. Це ситуація, типологічно схожа на стан справ в Україні упродовж 1990-их років.
Тому ми звертаємося з проханням серйозно проаналізувати ці ризики й разом із культурною спільнотою, Комітетом з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради України зробити все можливе для їх мінімізації. Передусім вважаємо за необхідне переспрямувати видатки розвитку, передбачені на культуру або інші цілі в межах бюджетів головних розпорядників, що управляють інституціями культури, на поточну інституційну підтримку. Необхідно зберегти робочі місця і належний безпековий стан інституцій. Для цього дуже важливо відмовитися від потенційного скорочення видатків на оплату праці. Принципово важливо скористатися всіма можливостями, що мають Український культурний фонд та Український інститут книги, на вирішення проблем, котрі виникають з нинішньою кризою. Це надзвичайно важливі інституції, від яких наразі чекають підтримки як ніколи раніше.
Просимо дослухатися до пропозицій самих УКФ та УІК щодо переформатування їхніх програм через виклики, пов’язані з епідемією коронавірусу. Відтак зберегти фінансування проєктів Українським культурним фондом, бюджет якого спрямований в першу чергу на підтримку самих продуцентів культури, і таким чином допомогти їм подолати кризу. Важливо зберегти і сприяти програмам УІК щодо підтримки української книговидавничої галузі, яка досягла значних успіхів упродовж останнього десятиліття. Те саме стосується виробництва кіно: успіх останніх років був можливим завдяки сталості підтримки через механізми Держкіно, оскільки створення фільму – це багатолітній процес. Різке припинення підтримки знецінить уже зроблені інвестиції (зокрема співфінансування від міжнародних партнерів), спровокує декваліфікацію і втрату кадрів.
Впевнені, що, проаналізувавши всі ризики і зробивши рішучі, але зважені кроки, котрі першочергово матимуть на меті захист українців від епідемії, але й дозволять уникнути нищівних наслідків для української культури, ми подолаємо і цей виклик разом».
Директор Українського інституту Володимир Шейко зауважує: «Урізати видатки на культуру в кризові часи – це давня українська традиція, яка ще ніколи не зробила для держави нічого доброго. Обнулити підтримку сфери культури і культурної дипломатії означає перекреслити надзвичайні здобутки останніх років, знецінити працю тисяч людей, спричинити інституційний колапс і – найважливіше – позбавити інституції можливості швидко відновитися після завершення кризи. Інакше вкотре доведеться починати все спочатку. Ми в Українському інституті переконані, що культура і культурна дипломатія – це важливі чинники внутрішньої та зовнішньої суб’єктності України, невід’ємні складові національної безпеки. Тому разом з іншими інституціями звертаємося до уряду з проханням зберегти сталість і достатній рівень фінансування і таким чином допомогти всій культурній екосистемі пережити цю кризу».
Директорка Українського інституту книги Олександра Коваль наголошує, що в очолюваній нею інституції стурбовані тим, що відбувається в Україні і в цілому світі. «Як і всі, ми хочемо жити і не хворіти, щоб були здоровими наші близькі. Як і всі, ми усвідомлюємо, як важко зараз керувати країною і приймати правильні рішення, і ми розуміємо, що ці рішення можуть бути й непопулярними. Сфера культури десятиліттями трактувалася владою як щось необов’язкове, так, задля розваги, коли вже зовсім робити нічого. Через це наші бібліотеки занедбані, наші архітектурні пам’ятки розвалюються, наші музеї і театри такі, як ви й без мене знаєте, – пояснює вона. – Але з’явилися люди, були створені громадські організації, креативні бізнеси, які, не сподіваючись на допомогу держави, вперто рухалися вперед і розвивали культуру. Вони зверталися по гранти, отримували невеликі кошти з місцевих бюджетів, шукали меценатів, спонсорів і волонтерів – і зробили багато».
А ще Олександра Коваль слушно зауважує, що коли запрацювала її інтитуція, а також Український культурний фонд, Держкіно і Центр Довженка, Український інститут, «Мистецький арсенал», стало очевидним, що є дуже багато талановитих творців, менеджерів, ініціатив, які потребують і варті підтримки, бо вони є на рівні найкращих світових зразків. От тільки в Україні ще не все добре склалося зі споживчими пріоритетами. Тому культура потребувала і потребуватиме постійних дотацій, як це є в усьому світі.
«Якщо зараз припинити фінансування, передбачене на культуру, що трапиться з нашими улюбленими книжками, авторами, перекладачами і видавцями? Які організатори фестивалів доживуть до кінця карантину? Чи вдасться відновити ці події, – веде далі Олександра Коваль. – Мовиться, як я розумію, про всього один мільярд гривень. Так, його вистачить на маски, ще на щось життєво необхідне. Але, можливо, ці кошти можна знайти деінде? Тож підтримайте наше звернення, читайте книжки і будьте здорові!»
Представники кінематографічної спільноти України також не забарилися з реакцією на такі драконівські пропозиції Мінфіну і оприлюднили звернення до прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля щодо ситуації, яка складається навколо фінансування української кінематографічної галузі.
Треба сказати, що творці нового українського кіно розійшлися не на жарт. В онлайн-спілкуванні вони зауважують: якщо зміни до бюджету таки «підуть в роботу» – готові хоч завтра виходити на Майдан!
Генеральний продюсер продюсерського центру «Інсайт Медіа» Володимир Філіпов озвучив свою позицію, яка цілком збігається з позиціями колег по цеху: «Тобі потрібна культура? Книги, театри, симфонічна музика та опера, музеї, бібліотеки, кіно? Якщо твоя відповідь «ні, не потрібно», то гортай стрічку новин далі. Якщо ж тобі все це ще потрібно, то підпиши звернення, тому що без цього кроку не зрозуміло владі, навіщо своє боронити! Під час кризи в мережу виклали багато культурного контенту з багатьох країн світу, але, сподіваюсь, в цьому просторі знайдеться простір і для української культури. Я впевнений, що обов’язково! Я підписав цю петицію. Я хочу, щоб мене почули, щоб нас почули! Бо нас мільйони, і нам потрібна своя культура! Не залишайся байдужим – підпишись, друже!»
Міністерство в руїнах, що ж робити?
Захистити культуру в уряді, на державному рівні особливо нема кому. 23 березня Кабмін тільки перейменував Міністерство культури, молоді та спорту України на Міністерство культури та інформаційної політики України. Відповідного міністра у нас теж нема: Володимир Бородянський пішов із посади, а його заступницю Світлану Фоменко днями зробили тимчасовою виконувачкою обов’язків міністра. Як вона зауважила в інтерв’ю lb.ua, у Мінкульті зараз депресія: «Кошти заморожені, бо одночасно проходила реорганізація і ліквідація МКМС. Наповненість міністерства штатними працівниками становить 40%. В таких умовах дуже складно працювати. Конкурси на посади проходять, але вони незавершені. Структура міністерства –тимчасова. Лише в березні ситуація після реорганізації міністерства почала стабілізуватися, треба було передати від старих міністерств новому всі функції, права, змінити документи. Це була величезна робота. А тепер все заново».
Попередній очільник уже неіснуючого нині Міністерства культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський прокоментував ситуацію зі спробою влаштувати країні культурний дефолт так: «Цифри для роздумів, яку країну будує новий уряд. Збільшує витрати загального фонду бюджету на 96 мільярдів гривень, на 41% скорочує гуманітарну сферу (МКМС) та майже незмінними залишає видатки на апарат Верховної Ради України, Державне управління справами, Офіс генерального прокурора, Міністерство внутрішніх справ України. Скорочення витрат на гуманітарну сферу – 13,4 мільярда гривень (МКМС+МОН). Витрати на сфери МКМС зменшують на 6,4 мільярда гривень, або на 41%. Фінансування спорту (без урахування Олімпіади) скорочують на 43%, – зауважує ексміністр. – На 100% скорочують (тобто знищують) усі програми УКФ, УІК, Держкіно, Держтуризму, зупиняється будівництво музею Голодомору, музею Небесної Сотні, не створюється музей сучасного мистецтва».
А його радник, видавець Антон Мартинов, наголошує, що процес формування і створення культурного продукту дуже розтягнутий у часі. Державі варто максимально підтримати ланцюжки створення продукту в креативних індустріях, щоб вони формували те, яким буде майбутнє України після кризи. «Криза точно мине, а от повернути довіру до інституцій після таких різких кроків зі скасуванням обіцяної підтримки може стати завданням нереальним, – пояснює він. – У цей складний час важливо підтримати людей, які створюють не тільки продукт із доданою вартістю, а головне формують сенси! Ці вливання коштів хоча й не покриють усіх недоотриманих доходів, але деякий час мають підтримати активних на плаву».
Натомість голова Держкіно Марина Кудерчук, фінансування якого уряд також планує «різати по живому», впевнена, що кожен свідомий українець готовий пожертвувати багато чим заради здоров’я близьких, друзів і колег у період світового протистояння коронавірусу. «Ми всі уже жертвуємо. Впевнена, що з розумінням поставляться до ситуації, коли ми будемо змушені тимчасово (!) відмовитися від виробництва фільму заради будівництва лікарні чи допомоги хворим, особливо лікарям, – коментує вона можливі незворотні зміни на своїй сторінці у фейсбуці. – Але ми всі маємо чітко розуміти, де можемо економити, а що чіпати категорично не можна».
І, щоб ви розуміли, лише(!) в соцмережах очільниця Держкіно дякує збуреній кіноспільноті за слушні поради та ідеї. Ба більше, саме там вона пропонує писати в коментарях чи в особистих повідомленнях свої думки щодо подолання кризи, спричиненої пандемією! Що, всі уже згадали, чому проти її призначення так протестували дотичні до кіноіндустрії особи та журналісти?
Як бачите, розуміння катастрофи, яка чекає на нас, якщо уряд не схаменеться, є в усіх адекватних людей. Навіть тих, що працюють у команді президента, представляли чи й досі представляють його політсилу у Верховній Раді і не тільки… Та чи дослухаються до цих волань про допомогу «слуги народу»? Будемо сподіватися на це. Принаймні маємо невеличку надію, адже як-не-як заступниця голови фракції «Слуга народу» у ВРУ Євгенія Кравчук також підтримала вищезгадану заяву Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики. А голова партії Олександр Корнієнко навіть запропонував спрямувати до стабілізаційного фонду, який створює Кабінет Міністрів, суму, що мала бути виділена з бюджету на діяльність цієї політичної сили до кінця 2020 року. Щоправда, кошти звідти надійдуть на потреби українських медиків, які борються сьогодні з коронавірусом. А от питання, хто підтримуватиме культуру, принаймні на державному рівні, залишається відкритим…