У березні в ефірі телеканалу СТБ презентували новий український серіал «Спіймати Кайдаша» за повістю Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Здавалось би, кого здивуєш черговим вітчизняним телепродуктом… Основними його глядачами вважають домогосподарок і людей старшого покоління, тобто тих, у кого телевізор працює чи не цілодобово. А от молоді і більш прогресивні українці воліють не прив’язуватися до «ящика», не сидіти перед екранами в очікуванні продовження чергових сімейних драм і «заїжджених» історій. Зрештою, все, що цікавить, давно доступне онлайн. Та й, відверто кажучи, якщо «просунуті» глядачі й цікавляться серіалами, то у 90 відсотків випадків це іноземна продукція від Netflix, Аpple Tv+, НВО, ВВС, Hulu тощо.

Тож не дивно, що інформаційні повідомлення про нову українську прем’єру «Спіймати Кайдаша» на каналі СТБ з 2 березня не викликали аж надто великого зацікавлення. Та й його перша серія не спричинила особливого ажіотажу серед глядачів, бо ж у ній все, як у житті. А далі епізод за епізодом цікавість до серіалу почала зростати. І, як не дивно, говорити, писати і радити його почали вже після показу на ТБ усього сезону. Чому? Розповідаємо.

Почнемо з того, що означає назва «Спіймати Кайдаша». Спіймати Кайдаша (український сленг) – це занепасти духом, раптово зажуритися, поринути у декадентський настрій, похмуро прифігіти від життя (Валерія Абакумова «Молодіжний сленг: варто чи ні?»).

Історія народження цього проєкту довга і цікава. Робота над ним почалась у 2015 році, коли Володимир Бородянський (співпродюсер серіалу) – зараз уже ексміністр культури, молоді і спорту, а тоді ще керівник групи StarLightMedia та СТБ – запропонував Наталці Ворожбит, яка вже три роки співпрацювала з цим каналом як режисерка, написати сценарій для нового телесеріалу за повістю «Кайдашева сім’я». Свого часу разом із німецьким режисером Георгом Жено Ворожбит заснувала «Театр Переселенця», в якому переселенці з Донбасу розказують реальні історії свого життя. Також вона була кураторкою фестивалів «Донкульт» та «ГогольFEST», однією із засновниць фестивалю «Тиждень актуальної п’єси». Ви могли про неї не знати, але точно дивилися фільми «Кіборги» і «Дике поле», для яких вона написала сценарії. Також на замовлення Королівського шекспірівського театру в Лондоні драматургиня створила п’єсу «Зерносховище». До слова, Перший театр у Львові презентував власну постановку за цим твором ще в 2015 році (вистава й досі є в репертуарі театру).

Одне слово, авторка одразу ж пристала на пропозицію Бородянського, адже «Кайдашеву сім’ю» полюбила з дитинства і перечитувала чимало разів. Писала неспішно, поєднуючи з іншими проєктами, тож у підсумку створення сценарію для 12 серій зайняло півтора року. Щоправда, замовляли у Ворожбит комедію, а написала вона драму.

«Я перечитала «Кайдашеву сім’ю» вже у дорослому віці і зрозуміла, що це драма. Там багато сумного подано через гумор, приховане за гумором. Я намагалася цей гумор зберегти, він рятує, – пояснює сценаристка. – Однак післясмак має залишатися, як і в Нечуя-Левицького. Бо щось ми робимо неправильно, не так виховуємо дітей, не так спілкуємося з батьками, не так будуємо відносини з сусідами – навіть через 150 років після написання повісті наступаємо на ті самі граблі. Хоча при цьому ми, звичайно, яскраві, привабливі та з почуттям гумору люди».

Згодом, вже у 2018 році, творці майбутнього серіалу пішли шукати підтримки у Міністерства культури, очолюваного тоді Євгеном Нищуком, і взяли участь у так званому патріотичному пітчингу. Щоправда, тоді проєкт представляли під робочою назвою «Кайдашева сім’я XXI». «Патріотичним пітчингом» називали конкурс на фінансування за програмою «Виробництво (створення) та розповсюдження фільмів патріотичного спрямування», яка фактично проіснувала лише рік (для її забезпечення із держбюджету в 2018-ому виділили 500 млн грн і в 2019-ому на дофінансування – ще 50 млн грн). Конкурсна комісія підтримала «Кайдашеву сім’ю XXI», Мінкульт виділив на реалізацію проєкту 13,4 млн грн, тобто половину від загального кошторису (26,7 млн грн). Насправді це далеко не найбільший бюджет проєкту-конкурсанта: до прикладу, на створення серіалу «І будуть люди», над яким Film.UA працює для того ж СТБ, держава тоді виділила 32,4 млн грн.

У 2019 році творча продакшн-компанія групи StarLightMedia «ПроКіно» розпочала зйомки, які тривали з березня по травень у павільйонах в столиці і в селі Дерев’яна Обухівського району Київської області. На останній локації для роботи побудували декорації – двір та будинок для Кайдашевої сім’ї, деякі з кімнат якого використовували як склад для декорацій. Лише на створення декорацій витратили мільйон гривень. Загалом матеріал фільмували три місяці – з березня по травень.

Сюжет серіалу «Спіймати Кайдаша» лише віддалено заснований на повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», події якої розгортаються у 1860-их роках через декілька років після скасування кріпацтва. Наталка Ворожбит перенесла героїв у двотисячні та додала нові сюжетні лінії й нових героїв. Їй доводилося додумувати та викручуватись, аби розширити і логічно побудувати сюжет 12-серійного телефільму. Та хтозна, чи був би цей проєкт таким цікавим, якби Наталці Ворожбит не запропонували стати його творчою продюсеркою.

«Коли сценарист дописує свої тексти, він прощається з ними назавжди, тому що не має впливу на знімальний процес. Я писала настільки з любов’ю і чесно, що мені шкода було віддавати цю історію, – розповідає вона. – Тож коли керівник редакторської групи StarLightMedia Діма Кіцай запропонував мені стати шоуранером, було відчуття, що хтось прочитав мої думки. Я розумію, що в наших реаліях дуже важко і надзвичайно відповідально бути шоуранером. Але я отримала неймовірне задоволення. Бути присутньою на майданчику і впливати на зйомки – це дуже крутий досвід».

Серіал «Спіймати Кайдаша» дозволяє глядачам стати співучасниками цілком буденного життя простої родини Кайдашів із села Семигори в період з 2005 по 2014 рік. Поступово ви вникаєте у їхній побут, стаєте свідками їхніх радощів і горя, суперечок і примирень. Тут є вічне протистояння батьків та дітей, загострене «квартирне», чи то пак «хатнє», питання, віковічної проблеми між невісткою і свекрухою. Кожен герой шукає свого щастя, проте жоден із них не вчиться навіть на своїх помилках. Кожен наче й знаходить пояснення, чому все не так, але не знаходить, або й не шукає, виходу із ситуації, натомість все більше загрузає в побуті та постійній колотнечі, немов у трясовині. А в 2014 році сім’ю розділяє Революція Гідності. Молодший син Кайдашів Лаврін підтримує незалежність рідної країни і, залишивши сім’ю, йде добровольцем на війну захищати Україну від російської агресії. Старший син Карпо стикається з безгрошів’ям, підтримує представників тодішньої державної влади і шкодує за часами, «коли був порядок». В усьому він звинувачує «майданутих»: і в Революції Гідності, і в окупації Криму та Донбасу Росією.

Взагалі під час перегляду серіалу мені інколи хотілося вщипнути себе, аби відчути, що я не є його героїнею. Його персонажі так схожі на звичайних людей, моїх і ваших знайомих, у них звичні для нас усіх життєві проблеми та негаразди, вони п’ють, курять, займаються сексом, спілкуються в побуті – трохи суржиком, зі своїми «словечками» і матюками, щиро плачуть, роблять дурниці і потім живуть із цим.

«Тільки коли я почала працювати над проєктом, зрозуміла, чому мене так чіпляла ця історія. Вона про мене, мою сім’ю, сусідів, оточення та землю, на якій я виросла. Тоді я ще не знала про іронію та критичний аналіз, але Нечуй-Левицький саме це і робив: критикував, аналізував та іронізував. Але не по-злому, а як звернення до близьких людей, – веде далі Наталка Ворожбит. – Він їх поставив перед дзеркалом і сказав: «Дивіться, ви ж прекрасні! Чому ви такі нещасні?». У нас немає головних героїв, немає поділу на поганих та добрих. Вони всі неоднозначні. І всім ти співпереживаєш».

Окрім Наталки Ворожбит, над серіалом працювала чудова команда: режисер-постановник Олександр Тіменко, оператор-постановник Анатолій Сахно, художник-постановник Вадим Шинкарьов, виконавчий продюсер Єгор Малихін. Цікаво, що чи не всі вони задіяні у ньому як актори: сценаристка виконує роль Балашихи, мами Мелашки, її чоловіком є оператор фільму, а режисер обрав для себе роль… ветеринара. Окрім них, проєкт може похизуватися цілою когортою талановитих акторів – і молодих, і вже досвідчених. Серед них: Віктор Жданов, Ірина Мак, Тарас Цимбалюк, Григорій Бакланов, Антоніна Якушева, Дарина Федина, Юрій Безкоровайний, Роман Ясіновський, Юлія Врублевська, Ігор Назаров, Олена Галл-Савальська, Ніна Набока, Христина Федорак та інші. Усім їм вдалося втілити цю чудову історію на всі сто. В серіалі складно виокремити одного головного героя, навіть другорядні тут дивують автентичністю, вони майстерно зіграні та філігранно виписані.

«У нас класний ансамбль із восьми головних персонажів зі стовідсотковим «попаданням» по акторах. Першим затвердили Кайдаша. Коли прийшов Віктор Жданов, ми одразу зрозуміли, що він – Кайдаш, і під нього вже добирали йому сім’ю. Довго шукали Кайдашиху, оскільки в театрі часто грають «Кайдашеву сім’ю», де нашу героїню зображують дуже гротескно. Ми не хотіли театральності, нам потрібна була справжність, – згадує Ворожбит. – Із Мотрею була складна історія, навіть драматична. Ми затвердили акторку, коли вже тривали зйомки, та я нею дуже задоволена. Актрису-першокурсницю на роль Мелашки відпрошували в її майстра Богдана Бенюка. Цікава історія з Карпом. Ми шукали брутального, самовпевненого сільського мачо, але всі, кого ми розглядали, були не з нашого кіно. Я хотіла, щоб зайшов актор з такою чоловічою енергетикою, щоб мене до стіни прибило. Коли зайшов Тарас Цимбалюк, саме так і відбулося».

Ось як про роботу над проєктом розповідає виконавець ролі Карпа Тарас Цимбалюк: «Я був приємно вражений на пробах, кайфував усі свої п’ятдесят знімальних днів, котрі пролітали за секунду… А коли побачив на озвучці уривки, то зрозумів, що передане головне – життя простих людей! На зйомках рідко бачу, щоб усі департаменти «ржали, як коні» від того, що актори просто читають текст. Він настільки вміло адаптований, що пробирає абсолютно всіх. Так само нам усім було сумно, коли знімали сцени з собакою… З кожною зміною ми щораз більше закохувалися в цей проєкт: це було помітно ще під час роботи над ним. Одне слово, люди, я вас запрошую до перегляду нашого фільму! Дуже цікаво почути ваші враження».

А от музика у фільмі «Спіймати Кайдаша» – радше інструмент доповнення реальності, а не просто набір мелодій задля естетичної насолоди чи вписані у кіно суперхіти. Саме музичний супровід допомагає передати творцям у серіалі сільську атмосферу двотисячних. Тут чимало російськомовної «попси» 90-их років минулого століття, таких як пісні «Полюбі мєня такой» Наталі Могилевської, «Снєг» Ірини Білик і навіть «Дим сігарєт с мєнтолом» групи «Ненсі». Окрім застарілих російськомовних хітів, у кожній серії ви також почуєте одну й ту ж інструментальну композицію гурту «ДахаБраха», який цього року став лауреатом Шевченківської премії в категорії музичне мистецтво.

Тож дивіться, смійтеся, плачте, думайте, аналізуйте, робіть висновки і не повторюйте чужих помилок!

«Якби я вірила, що Кайдаші помиряться, я б не взялася за цю історію,  – пояснює Наталка Ворожбит. – Вона мене зачепила саме тим, що минуло 150 років із часу написання цього твору, а Кайдаші й досі лаються, ділять курей і не вміють домовлятися з найближчими людьми. Їм не важливо, засохла грушка чи вродила, вони завжди через неї сваритимуться. Тому я не хотіла нікого заспокоювати щасливим фіналом, я хотіла змусити глядачів думати і писати в голові власний сценарій – як зробити так, щоб усі помирилися».

Та, з її слів, надія на щасливий фінал все ж таки є. І залежить вона від дітей Кайдашів. Тож хтозна, може, й ми його побачимо – хоча б у продовженні серіалу, на яке після таких натяків сценаристки варто сподіватися.