Справа перекладу української літератури німецькою - справа нова. Лише кілька років тому у Львові вперше зібралися охочі стати перекладачами з української. Це були студенти славістичних факультетів, а також співробітники німецьких культурних організацій в Україні. На той момент німецькою вийшла лише одна книга Юрія Андруховича, готувалася до друку наступна. Усі інші перекладені з української тексти були здебільшого опубліковані у часописах та антологіях, або ж невеличкими накладами, і невідомі поза межами української діаспори.

Серед учасників того першого семінару були і викладач славістики, а також організатор щорічної наукової конференції "Українікум" Александер Кратохвіль та Клаудія Дате. Сьогодні вони обоє вже відомі і визнані фахівці перекладів сучасної української літератури. Клаудія Дате активно перекладає вірші та прозу Сергія Жадана для німецьких видавництв, а нещодавно в її перекладі вийшла друком книга Тані Малярчук "Говорити". Александер Кратохвіль перекладає новий, ще не публікований в Україні роман Оксани Забужко.

Клаудія, Александер та німецькомовна львів'янка Каті Бруннер стали організаторами нового проекту німецько­української перекладацької майстерні, перша частина якої завдяки підтримці фундації Роберта Боша відбулася нещодавно у Фрайбурзі, а з 2 по 6 червня перекладачі завдяки фундації Open Ukraine працювали над своїм проектом у Львові.

- Перекладацька майстерня повинна існувати постійно, - ділиться своїми роздумами Клаудія Дате. - Аби орієнтуватися у літературних новинках і підтримувати знання живої розмовної мови, перекладачі з української обов'язково повинні час від часу їздити до України, а перекладачі з німецької - до Німеччини. Спілкування - дуже важливий елемент перекладацької праці. Я дуже сподіваюся, що наша майстерня стане саме такою міцною платформою, яка допоможе перекладачам підвищувати свою кваліфікацію і допомагати одне одному вирішувати проблеми, які виникають у текстах. Цього року ми працювали, зокрема, над текстами оповідань Отара Довженка з книги "Квітослава". Ця книга має незабаром вийти німецькою, і її переклад буде зроблений відразу шістьма фахівцями. Кожен працює над окремим оповіданням і кожен переклад детально обговорюється на засіданнях майстерні. Це - чудовий досвід насамперед для молодих перекладачів, які можуть таким чином багато навчитися.

Практичні заняття учасників семінару торкалися й інших текстів. Зокрема, було проведено цікавий експеримент - українці мали перекладати з німецької текст, який потім виявився попередньо перекладеним з української уривком авторства Софії Андрухович. Німецька частина учасників у цей час працювала над перекладом із української тексту німецької письменниці Юдіт Германн. Отримані таким чином тексти звіряли з оригіналами, а потім обговорювали, що саме втрачається під час такого подвійного перекладу та перекладу загалом, а що вдається зберегти.

Останній день роботи української частини семінару був перенесений зі Львова до Івано­Франківська. Після літературо­центричної екскурсії з поеткою та перекладачкою німецької літератури Галиною Петросаняк відбулася літературна зустріч із Мар'яною Савкою, Маріанною Кияновською та Юрком Іздриком. Центральним питанням, яке цікавило німецьких перекладачів, були критерії, згідно з якими вони могли б обирати тексти для майбутніх перекладів. В умовах фактично повної відсутності в Україні серйозної літературної критики, авторитетних нагород, які могли б слугувати таким критерієм, цей вибір стає справді складною проблемою. А іноді проблемою є навіть отримати потрібну книгу, адже відомо, як мало в Україні книгарень, яким обмеженим часто буває їхній асортимент, як мало новинок потрапляє до бібліотек, а тим більше до закордонних бібліотек.

У таких умовах саме такі перекладацькі майстерні стають важливим джерелом не лише підвищення кваліфікації перекладачів, а й промоції української літератури за кордоном.