Ларс фон Трієр, режисер, про Бога та Диявола

«Антихрист» Ларса фон Трієра, що був однією із найбільш очікуваних картин Каннського фестивалю, розділив аудиторію на дві частини.

Перша вважає, що він силоміць напихає бідних глядачів своїми фобіями й зняв найбільш провальний фільм зі всіх можливих, друга - що він зняв шедевр, до якого не всі були підготованими. Принаймні реакція під час усіх переглядів була дуже жвавою: хтось кричав, хтось тупотів, хтось сміявся, а хтось навіть скавулів. Правда, не відомо, чи від страху, чи від захоплення..

І рацію мають, як це часто буває у таких випадках, усі. Йдеться у картині про подружню пару, яка втратила дитину і тепер ховається у хатинці в лісових хащах. Саме там розпочинаються і проливання крові, і містичні видіння, і смерть, і візуалізація зла. А все для того, щоб довести світові - його, світ, створив насправді Сатана. 

Сам Трієр на зустрічі із журналістами не виправдовувався, проте дещо намагався пояснити.

- Не думаю, що мені потрібні якісь виправдання. Я зняв цей фільм не для вас і не для глядачів. Я зняв його для себе. І тому не вважаю, що зобов'язаний давати вам якісь пояснення.

- Чому Ви присвятили фільм Тарковскому?

- Для мене Тарковскій - справжній бог. Коли я подивився "Дзеркало" на маленькому екранчику домашнього телевізора, то відчув екстаз. Якщо ми говоримо про релігію, то це справжні релігійні відносини. Я переглядаю його фільми багато разів, але знаю, що, коли Тарковскій бачив мій перший  фільм, його реакція була агресивно негативною. І мені подобається це, бо мені здається, що це дуже чесне ставлення. І ще один момент. Якщо ти присвячуєш фільм якомусь режисерові, ніхто ніколи не скаже, що ти в нього щось там украв.

- Чому Ви віддали перевагу саме цьому сюжету?

- Ну... Не знаю... Рука Бога (сміх у залі).

- Кажуть, кожний Ваш фільм - це лікування від власних фобій...

- Ні, не так. Виробництво фільму, швидше, рутина, ніж терапія: ти щодня  встаєш, ідеш на роботу... Але це допомагає... Хоча якщо ви говорите про порятунок від якихось нав'язливих станів або ідей, то ні, зйомки фільму тут не допоможуть. Я зовсім не відсилаю глядачам якесь послання в кожному своєму фільмі. Мої попередні фільми були більше чисті, тоді як у цьому годі шукати логіки. Це, радше, сон, поміщений у рамки кіно.

- У багатьох у залі не витримували нерви, навіщо треба було так багато моторошних сцен?

- Не показати все до кінця було б неправдою. Це дуже темний сон про провину, про секс, про суть речей - це все лише натуралістичні матерії.

- Вас не лякає, що більшість рецензій, які вийшли на фільм, негативні?

- Погану критику я вважаю добрим початком! Мене мало цікавить, зароблю я грошей цією картиною і що думають про мене критики. Мені важливий той факт, що моя стрічка роз'ятрила застояне болото й відкрила дискусію.

- Фільм трохи схожий на казку з поганим кінцем. Чого Ви хочете цим досягти?

- Та, властиво, нічого. Я впертий до дурості й люблю контролювати свого глядача будь­якими способами. Мої улюблені режисери - Годар або Кубрик - були диктаторами.

- Вашими героями керує Диявол?

- Я б пояснив вчинки своїх героїв не диявольським керуванням, а станом гіпнозу. Пам'ятаєте сцену, коли героїня спостерігає за тим, як її дитина вилазить на вікно? Вона виглядає так, немов її загіпнотизували. Подібного ефекту я домагаюся від глядача. Якщо мені вдається повалити його в стан гіпнозу, виходить, робота геніальна.

- Чи не підмінюєте поняття "гіпноз" поняттям "маніпуляція"?

- Мої фільми - змішання дисципліни й логіки з емоціями. Це правда, що я контролюю всі кінопроцеси, від сценарію картини до її зйомок, не даю можливості акторові висловлювати свою думку й займатися безконтрольним самовираженням. Думаєте, я задоволений своєю роллю диктатора? Ні! Але тоді мої фільми втратять життєвість, вони стануть штучними, перестануть розвиватися й не будуть викликати жодних дискусій.

- Але інколи виглядає, що Ваша робота з акторами схожа на насильство.

- У цьому полягає для мене драматургія фільму - у насильстві над героями. Цей спосіб роботи над картиною я порекомендував би будь­якому режисерові­початківцю. Кіно повинне викликати біль, як цвях у черевику, інакше немає сенсу знімати фільми і їх дивитися. Над картиною потрібно думати, а примусити думати можна лише радикальними методами. Якщо ж публіка воліє розважитися, то нехай краще займеться сексом.

Людина за своєю натурою - тварина. Лише мистецтво створює з неї людину.

- Тобто тільки митці є людьми?

- Я хочу сказати, через мистецтво до людини приходить свідомість і осмислення, у процесі яких вона вчиться бути людиною. Принаймні я в це вірю.

- Ви вірите в Бога?

- Усе менше й менше. Коли я був маленьким, мої батьки мало цікавилися релігійними питаннями, й мені можна було робити абсолютно все. Здається, моїх батьків зовсім не цікавило, чи піду я вранці до школи, чи нап'юся у сусідньому барі. Після такого дитинства вчишся шукати обмежень і правил у дорослому житті.

Проте я не практикую жодної релігії і мене дивує, наприклад, комерційне ставлення до Бога в католицизмі. Спочатку грішиш, потім ідеш до церкви й причащаєшся. Платиш за свої гріхи, й можна починати все спочатку.

- Хто ж у Вашій картині носій зла? Хто вони - Ваші герої? Природжені вбивці чи жертви обставин?

- Це все одно якби ви запитали: хто згрішив? Бог, що виростив яблуню в райському саду, чи Єва, що зірвала її плід?

- То хто ж?

- Саме Бог спокусив Єву зрілим яблуком. Особисто я - на боці жінки. Вона не злочинниця, а жертва.

- Тим не менше Ви робите її відьмою.

- Ви помиляєтеся. Просто я зняв фільм із сильним жіночим характером. Чоловіків я взагалі не люблю. Зокрема, акторів. Під час роботи мені завжди більше вдається "вичавити" із жінок. Чоловіки сприймають себе занадто серйозно, вони не люблять, коли ними командують. Жінка може легше пристосуватися до ситуації, виходить, вона розумніша, більш відкрита для експериментів.

- Якими ж методами Ви змушуєте акторів іти на подібні жертви?

- Щоб актори добре грали, їх треба тероризувати. Жінок легше налякати, а виходить, з ними легше працювати.

-  Ваші актори мають право на ініціативу?

- Мистецтво й демократія несумісні. У кіно йдеться про боротьбу за владу, не про психоаналіз.

- Що означає ліс у фільмі?

- У ньому зосереджені темні містичні сили. Дитиною я любив ліс й боявся його. Так само, як моя героїня. Під час зйомок "Антихриста" ми жартували, що знімаємо фільм Гічкока у декораціях Тарковского.

Гічкок любив тримати публіку в напрузі. У кульмінаційні моменти він створював ситуацію "подвійного" руху камери: вона їздила із глибини картини на глядача й навпаки. Я використовую цей прийом у фільмі, але, на відміну від Гічкока, в такий спосіб я знімаю не людей, а природу, що, властиво, є улюбленими предметами зображення Тарковского. Крім цього режисера, ніхто не міг так романтично зобразити природу.

- Але природа у фільмах Тарковского має божественну суть. У Вас її зображення пов'язане із загрозою й тривогою.

- Коли я вперше подивився "Дзеркало" Тарковского, мені видалося, начебто я інопланетянин. Я нічого не зрозумів. А чому? Тому що намагався саме зрозуміти! Тільки коли припинив шукати логіку в його фільмах, я в нього закохався. Я досі не аналізую фільми. Я ставлюся до них, як до музики, яку слухаєш і насолоджуєшся.