– Із позиції заступника очільника Львівщини Маркіяна Мальського скажу, що Львівська ОДА не має жодних компетенцій у питанні цивільно-правових відносин між директором театру Андрієм Мацяком та, відповідно, його працівниками театру. Оскільки, згідно з новим законодавством, призначає керівника в такі установи Міністерство культури України і, відповідно, укладає з ними договори. Ми лише можемо, скажімо, просити чи рекомендувати вичерпати цей конфлікт. Із позиції жителя області, який відвідує театр, скажу, що не зовсім поділяю рішення, коли людей, які все своє життя працювали в театрі і доклалися до створення театру як такого, виставляють за двері. Як мінімум вони на це не заслужили! Я за те, щоби давати дорогу молодим. Але таких метрів сцени виставляти за двері не можна! Це може бути удар усім по іміджу. Та рішення приймати керівникові, він за це несе персональну відповідальність, і не лише як директор. Відчуваю, що в суспільстві є несприйняття подібного рішення.

– Те, що відбувається зараз у театрі імені Марії Заньковецької, викликає певне занепокоєння, оскільки від протистояння, яке триває в театрі з вересня, очевидно, найменше виграє глядач, який приходить на вистави, любить театр та його акторів. Заслуги Федора Стригуна і Таїсії Литвиненко неоціненні для театру. Вони – корифеї! Театр – їхнє життя! Тож, думаю, як театр, так і Міністерство культури мали б створити певні умови і запропонувати їм адекватну пропозицію в межах театру, яка дозволила б їм і надалі ділитися своїм досвідом, навчати молоде покоління, і водночас навантаження мало б відповідати тій енергії, яку вони вкладали б. Моя позиція, яка відображає виключно мою особисто думку, проста: має бути знайдений компроміс! Бо реально ситуація зайшла далеко, і в підсумку можуть програти всі: спочатку – глядач, а потім – театр. Глядач не йтиме туди, де замість позитивних емоцій вируватиме внутрішній конфлікт, негатив… Ці шановані люди повинні залишатися в театрі відповідно до тих можливостей, які можуть і готові вносити! Водночас мають бути створені умови, щоб і молоді актори мали можливість приходити, працювати. Будь-які конфронтації, які тривають у театрі від вересня, найперше шкодять глядачеві. А не буде глядача, тоді може й не бути театру! Поступово глядач може обирати інші театри. Федір Стригун і Таїсія Литвиненко – це моральні авторитети. Їхній вклад неоціненний! Це люди, які творили театр, носії безцінного досвіду, який накопичували роками. Неправильно, коли цей досвід не передаватиметься іншим. Люблю театр імені Заньковецької! Раз на два місяці навідуюся на його вистави. На мій суб’єктивний погляд як споживача-глядача (для театру це добре), щоби придбати квитки на хороші місця, треба планувати візит за два-три тижні. Зараз за допомоги системи е-бронювання потрапити до театру простіше. Можна планувати похід за два-три дні. Це також дає привід для роздумів, що внутрішня ситуація уже впливає на глядача. Їхні вистави дають можливість поглянути на актуальні проблеми під іншим кутом. Дуже сподіваюся, що найближчим часом вдасться владнати це непорозуміння. Бо мені не байдужа ця ситуація в театрі, я навіть готовий бути посередником у врегулюванні цього конфлікту, враховуючи ті позиції, які обіймаю.

– Подружжя Стригунів – це, безумовно, легендарні постаті не лише у львівському театрі, а й в українському кінематографі. І це важливий факт. Інша річ, що старше покоління не може мати монополії на диктування свого бачення, бо світ рухається, змінюється, і має бути “свіжа кров”, особливо в творчому колективі. Проте є постаті, які, мабуть, не мають пенсійного віку – такі як Ада Роговцева, якій більш ніж 80-ть, але вона й далі активно виступає на сцені, і український театр не уявляє себе без неї. Федір Стригун та його дружина – легендарні постаті для Львова. Театр імені Марії Заньковецької у радянський час був осередком українства. Я не вникала в театральне закулісся цієї конфліктної історії. Але видається, що непідписання контракту із Федором Стригуном і Таїсією Литвиненко стало радше наслідком. Цьому передував морально-фінансовий конфлікт між директором та колективом театру. Хочеться вірити, що ситуація в театрі викристалізується. Та навіть якщо вдасться відвоювати в судовому порядку підписання договорів, треба сказати, що між собою має дійти згоди найперше колектив. Адже в творчому колективі не може бути руйнувальної енергії. І поки увесь колектив не прийде до спільного знаменника стосовно того, хто працює, як працює, на яких умовах і хто директор, доти не буде діла! Бо творчість вимагає любові та краси. А в руйнації не відбувається диво творчості, в негативі не створюються шедеври. Тому найбільше постраждає український глядач.

– Не буду вдаватися в подробиці, але мені особисто прикро за цю історію в театрі імені Марії Заньковецької. Прикро як відвідувачці-театралу, яка любила і любить ходити в театр Заньковецької. Прикро, що цю конфліктну історію з Федором Стригуном і Таїсією Литвиненко винесли на всю Україну. Це виглядає дещо ганебно… Думаю, можна було це вирішити внутрішньо. Мені прикро як людині, яка долучалася ще на той час із народною депутаткою Оксаною Юринець до вирішення організаційних питань у театрі. Впродовж останніх п’яти років вдалося допомогти театральній установі із оновленням сцени, крісел… Але насправді найбільша проблема в законодавстві, тому що прийнятий закон про запровадження контрактної форми роботи в галузі культури, який стосується одноосібних повноважень керівника театру, очевидно, не так спрацював, як планували його співавтори. Мені, як відвідувачці театру, не хотілось би, щоб Федір Стригун і Таїсія Литвиненко покинули сцену. Та я розумію й позицію театру, де кажуть, що їх не виганяють з театру, а пропонують перейти на цивільно-правову угоду. З другого боку, розумію негативне сприйняття Федора Стригуна і Таїсії Литвиненко, бо вони практично все життя віддали цій сцені. І хотіли б залишатися на тих умовах, на яких були досі. Думаю, керівництву театру та акторам вдасться дійти компромісу. Не хочеться, щоб театр, який має добру славу, мав славу конфліктної установи, яка відлякуватиме такими скандалами глядачів. Однозначно такі люди мають залишитись у театрі! Не знаю, на яких умовах, але вони там точно на своєму місці. Як мінімум для того, щоби передавати свій досвід молодшому поколінню. Крім того, вони є геніальними акторами, і є багато вистав, де вони затребувані.

– Подружжя Стригунів – це наша гордість, скарб, творча еліта. В українському театрі та кіно це постаті, якими треба гордитися. Знаєте, я довший час працюю у Львівській політехніці і знаю, як керівництво закладу ставиться до людей, які щось у житті заслужили. Є, звісно, певні правила, конкурси, але так чинити, як вчинило керівництво театру Заньковецької з подружжям Стригунів, не можна. Спочатку я думала, що це неправда, новина-фейк. Бо знаю і директора театру пана Мацяка, він фактично вихованець Федора Стригуна. Бракує слів… Не можу оцінювати їхню діяльність як критик, але як глядачка скажу, що лише за фільми “Вавилон” і “Пропала грамота” їх пам’ятатимуть довго. Адже це класика! А який послужний список як режисера у Федора Стригуна! Скільки учнів виховали, працюючи викладачами! Знаєте, я завжди брала приклад із Таїсії Литвиненко. Вона приклад того, як повинна поводитися жінка. Мені подобалося те, як вона вміє завжди елегантно одягнутися. Вона ікона нашого львівського стилю. Хочеться вірити, що це певне непорозуміння, яке, як туман ранковий, розвіється до завтра, і більше про це непорозуміння ніхто не згадуватиме. Бажаю подружжю Стригунів здоров’я і ще не одного року на сцені!

– Скажу емоційно: за те, що вчинив директор театру імені Марії Заньковецької з подружжям Стригунів, я б його не те що виселила зі Львова, а вигнала з міста! Треба пам’ятати, що театр належить Львову, а не директору! Люди пропрацювали 55 років у цій культурній установі і стали візиткою міста, а тепер їх виставляють за двері замість того, щоб шанувати і пильнувати! Федір Стригун – особистість із Центральної України, яка підняла український театр... Треба пригадати, що три роки тому була ситуація, коли директора театру Андрія Мацяка виганяли з роботи. Тоді колектив його відстояв. І що в результаті? Прочитавши новину про скандал у театрі з подружжям Стригунів, я направду не могла спати. Я так можна вчинити?! Думаю, театр без цих людей пропаде. Розумію, що незамінних немає, але такого робити не можна. Такими людьми треба гордитися! Мине час, і одних пам’ятатимуть, а інших навіть не згадають. Бо, звичайно, ми не вічні. Якщо ж допустимо відставки Федора Стригуна і Таїсії Литвиненко, це означатиме, що всі ми безмовні, що таке свавілля триватиме далі. Щодо важелів впливу, то, можливо, навіть не потрібно протестів – можна ігнорувати походи в театр. У Львові є активна спільнота. Вірю у позитивний фініш у цій неприємній історії.