Міхаель Ханеке, австрійський режисер, про насильство, конфлікти та Голлівуд

Австрієць Міхаель Ханеке вшосте брав участь у Каннському кінофестивалі. Проте вперше з рук однієї із своїх улюблених актрис Ізабель Юппер він нарешті отримав "Золоту пальмову гілку", найвищу нагороду у світі кіно.

Також за картину "Біла стрічка" він дістав нагороди екуменічного журі та журі ФІПРЕССІ, тобто усі три незалежні одне від одного журі визнали його картину найкращою.

Двогодинна "Біла стрічка", його переможна картина, - шоста спроба штурму фестивального Олімпу. "Час вовка", де також зіграла Іза­бель Юппер, показали поза конкурсом, а решта чотири картини здобули різного штибу нагороди: найбільшого успіху досягли "Піаністка" із нагородами за найкращі чоловічу та жіночу ролі та Гран­прі журі, а також "Приховане" із призами за режисуру, журі ФІПРЕССІ та екуменічного журі. "Код: невідомий" також отримав приз екуменічного журі, а от "Кумедні ігри" лише позмагалися за "золото" Канн.

Чорно­біла сага про життя маленького німецького протестантського села напередодні І Світової війни. Розмірене життя кількох родин переривають страшні випадки. Хто винен? Традиційна для Ханеке тема зла та ненависті до обивателя цього разу знаходить нового винуватця: причетними до усіх жахіть є невинні діти, чиї коси чи рукави прикрашають білі стрічки як символ невинності. Про нерозкриті таємниці розпитували Ханеке і журналісти у Каннах.

- Пане Ханеке, Ваш новий фільм "Біла стрічка" дуже легко поводиться із жанрами. Спочатку здається, що картина буде трилером, потім - детективом. Але на запитання "хто злочинець?" ми так і не дістаємо остаточної відповіді. Чому?

- Тому що життя також не дає однозначних і чітких відповідей на жодні запитання. От ви розлучилися із чоловіком. Ви можете точно відповісти на запитання "чому?". Наше життя складається із суб'єктивних поглядів та індивідуальних думок - вони і є єдиною реальністю.

Основна тенденція голлівудського кіно полягає у відповідях на всі запитання, у поданні максимальної інформації про героя. Для мене це насильство над реальністю й глядачем. Адже людина сприймає світ фрагментарно. Ми ніколи навіть не бачимо повністю приміщення, у якому перебуваємо, то як можна вважати, що ми повністю можемо бачити світ.

- Але деякі режисери говорять про те, що мають створювати цілісну картину світу.

- Це лише ті, хто вважає себе божеством, тобто той, у якого є відповіді на всі питання. Я не можу обіцяти глядачеві розв'язання усіх його проблем, тим більше за якихось дві години, поки йде фільм!

- Чому тоді глядачі з більшим бажанням дивляться ті фільми, які дають відповіді на запитання?

- Голлівудське кіно засновано на ефекті заспокоєння й заколисування. Глядачеві обіцяють - його мрії здійсняться. Це те саме, що споживання наркотиків. Ми знаємо, що їхня дія тимчасова й що потім прийде глибша депресія, але піддаємося обману.

- Ви не боїтеся, що Ваші фільми дратують тим, що таємницю так і не розкрито?

- Я дуже сподіваюся на це (сміється.) Я вважаю, що мистецтво має збуджувати й породжувати конфлікт, а не задовільняти лінь. Тільки тоді воно щире, а не фальшиве! Його завдання не культивувати умовності, а спонукати до пошуку. Звичайно, у людині закладено інстинкт самозбереження. Наприклад, щоб не почуватися самотніми, ми одружуємося. Ми любимо страхувати своє життя, працюємо на майбутню пенсію, обставляємо свої будинки, як нори, у яких зручно сховатися. Людина придумала державу й віддала їй владу над собою. В обмін людина хоче мати спокій. Мистецтво витягає з нори, змушує думати, хвилюватися. Кому ж це сподобається?

- У Ваших фільмах ба­гато насильства. Це обов'яз­­ково?

- Засоби масової інформації теж побудовані на насильстві, однак ви не перестаєте читати газети або дивитися телевізор. Насильство краще продається, але для мене сенс не в тому, а в тому, що воно провокує. Мені воно потрібне, щоб показати глядачеві маніпулятивність кінематографа.

- У "Білій стрічці" є елементи автобіографії?

- Деякі її фрагменти, образи й спогади - безсумнівно. Наприклад, сцени діалогів з дітьми, коли син лікаря цікавиться у своєї старшої сестри, що таке смерть, або коли дитина пастора знаходить хворого птаха й хоче за ним доглядати. Але ці фрагменти - лише окремі тони в загальному колориті.

- Відповідь на яке питання шукаєте Ви у своїй роботі?

- Найбільша загадка, що не дає мені заспокоїтися, - людське спілкування й пов'язані з ним проблеми. Ця тема звучить у всіх моїх фільмах. У "Білій стрічці" батько­пастор виховує своїх дітей суворо, замість того, щоб зрозуміти їх, барон нав'язує баронесі свій спосіб життя, якого та боїться, акушерка кохає лікаря, який її ненавидить. Всі ці люди зайняті собою й живуть у собі. Іноді глядачеві здається, що я розповідаю історії про кохання та ненависть, присвячую політиці й історії, але ці теми є для мене лише оболонкою, які прикривають труднощі людського спілкування. Невисловлена думка веде до фатальних помилок у стосунках людей і виливається в кризу людського суспільства. Нерозуміння й недомовленість починаються в особистому житті, у родині.Отут, у затишній нірці, і зароджуються конфлікти, які при їх хронічній нерозв'язності ведуть суспільство до катастрофи.

Підготувала Катерина Сліпченко, Канни - Львів