“U311 Черкаси” режисера Тимура Ященка – це драма про українських моряків у часи анексії Криму Росією.

Деякі члени екіпажу знялися у фільмі разом із професійними акторами. Виконавцями головних ролей стали Дмитро Сова, Євген Ламах і Роман Семисал.

Кінострічка розповідає про героїчну сторінку в історії ВМС України через історію двох друзів із українського села – Мишка та Лева, які з різних причин опиняються на кораблі “Черкаси”, що дислокувався в порту кримського озера Донузлав. Через події в Україні – початок і завершення Революції Гідності, втечу тодішнього президента Віктора Януковича та силове захопленням українського Криму Росією – корабель та екіпаж заблоковані в Донузлаві та отримують ультиматум від російських військових.

Зі слів режисера Тимура Ященка, ідея зняти цю кінопритчу виникла в нього у 2014 році, коли він побачив у ютюбі ролик, де українські моряки співають пісню “Воины света” на кораблі “Констянтин Ольшанський”. Зйомки фільму проходили за підтримки Держкіно та ВМС ЗС України в Очакові, Одесі та невеличкому селі Чернігівської області. 

У широкий прокат кінострічка вийде в лютому 2020 року.

Військова драма “Іловайськ 2014. Батальйон “Донбас” заснована на реальних історіях ветеранів-добровольців. Сценарій до фільму написав Михайло Бриних. Аби правдиво зобразити події, режисер запросив не лише професійних акторів, а й безпосередніх учасників тих подій. Загалом у зйомках взяли участь близько сотні акторів та 20 бійців “Донбасу”. Роль “Бішута” виконав його прототип Тарас Костанчук. Бійці батальйону “Донбас” самі спонсорували проєкт та впродовж чотирьох місяців навчали акторів поводитися зі зброєю, аби уникнути “штучної” атмосфери в кадрі. Драму знімали у Києві, Кіровоградській та Чернігівській областях.

Події розгортаються в серпні 2014 року. Командир штурмової групи батальйону “Донбас” Тарас Костанчук (позивний “Бішут”) отримує тяжкі поранення в боях за Іловайськ. Він не має змоги пересуватися швидко, як інші бійці, тому залишається в наповненому ворожими військами місті.

Документальна кінострічка “Висота 307,5” журналістки Євгенії Цвітанської оповідає про події зими 2015-го на Донеччині. Тоді українські військові кілька днів поспіль боронили стратегічну висоту під Санжарівкою, щоб інші підрозділи могли вийти з оточення у Дебальцевому. Гарячі бої припали на 25 січня. Точна кількість жертв достеменно невідома.

Олександр Зозуляк є безпосереднім учасником оборони стратегічної висоти, яку військові між собою назвали “Валєра”. 25 січня 2015-го їхню позицію атакували п’ять російських танків. Нападники просто наїжджали і чавили українських вояків. Під ворожий танк потрапив і Олександр. Тоді чоловіка врятував бронежилет, але він зазнав чисельних травм. І попри невтішні прогнози лікарів – вижив. Ба більше, брав участь в “Іграх Нескорених” у Австралії та виборов “срібло” зі стрільби з лука. Його історія й лягла в основу сюжету документального фільму, над яким працювали пів року. У ньому всі герої – оборонці Висоти 307,5. Глядач не побачить реконструкцій і постановок. Про січневе протистояння розповідають безпосередні учасники бою.

Військова драма “Позивний “Бандерас” вийшла на екрани через чотири роки після подій, що стали підґрунтям для написання сценарію. В основу сюжету ліг щоденник бійця батальйону Кульчицького Сергія Башкова. Впродовж двох років над сценарієм працювали Сергій Дзюба та Артем Кірсанов. Режисером стрічки став Заза Буадзе (“Червоний”), який з 2008 року постійно живе та працює в Україні. Головну роль у фільмі виконав актор дніпропетровського театру “Вірим” Олег Шульга. В перші місяці війни на сході України актор воював у складі добровольчого батальйону, а згодом перейшов до лав Збройних сил України. Зйомки фільму проходили з використанням справжньої військової техніки, яку надало Міністерство оборони.

Події фільму розгортаються восени 2014 року в зоні АТО. Досвідчений капітан Антон Саєнко (Олег Шульга) керує групою контрозвідників. Перед бійцями поставили завдання знешкодити російського підривника Ходока, що регулярно пробирається на українську територію. Завдання ускладнюється тим, що події відбуваються біля рідного села “Бандераса”, яке він давно покинув і жителі якого ставляться до нього як до зрадника, а до ЗСУ – як до ворожої сили.

Фільм “Міф” Леоніда Кантера та Івана Яснія розповідає про  історію життя і загибель Василя Сліпака – оперного співака зі світовим ім’ям та унікальним голосом. Юнаком він поїхав зі Львова співати в Канаду і США, виступав у “Карнегі-холі”. Вигравши міжнародний конкурс у Франції, став солістом Паризької опери. 

Однією з найулюбленіших композицій співака була арія Мефістофеля. Саме від імені цього персонажа Василь згодом узяв собі псевдо Міф. 

Він брав активну участь у Революції Гідності, очоливши демонстрації у Франції, згодом створив потужну волонтерську організацію “Українське братство”. Відтак вирішив залишити сцену та багатообіцяючу кар’єру в Європі та стати до лав добровольців. Під час виконання бойового завдання Василь Міф (Сліпак) загинув від кулі снайпера.

У кінострічці “Міф” поєднали документальні кадри та анімацію, яку створив український карикатурист Юрій Журавель. Музику для фільму написали одні з кращих композиторів сучасності, серед яких Євген Гальперін, що писав музику для Люка Бессона і був близьким другом Василя Сліпака, Роман Григорів та Ілля Разумейко (формація NOVA OPERA), Едуард Приступа.

Документальний фільм “Луганський форпост” Тараса Ткаченка присвячений чотиримісячній операції українських військ з оборони Луганського аеропорту влітку 2014 року. Кінострічка не обмежується подіями довкола летовища. Територія аеропорту була лиш форпостом, що дозволяв проводити масштабну операцію довкола Луганська. Саме таким був задум – звільнити й одночасно вберегти місто від руйнувань. У кінокартині також показані захоплення адмінбудівель у самому Луганську та перехід міста до рук проросійської влади, оповідається про початок облоги самого аеропорту та про трагедію збитого ІЛ-76 і загибель 49 десантників.

Про події у фільмі свідчать понад 40 воїнів і командирів Збройних сил України та добровольчих батальйонів, серед яких двоє Героїв України: генерал-майор Андрій Ковальчук і підполковник Василь Зубанич. Також у ньому використали унікальні фото- й відеоматеріали, надані бійцями.

Фільм створений Міжнародним продюсерським центром “Фор-Пост” на замовлення Державного агентства України з питань кіно. Його зйомки проходили в Києві, Дніпрі, Львові, Закарпатській, Донецькій та Луганській областях, а також на передовій.

Події військової драми “Кіборги” Ахтема Сеїтаблаєва розгортаються у вересні 2014 року. Чотири місяці триває оборона Донецького аеропорту ім. С. Прокоф’єва. Саме в цей час загальновживаним щодо захисників аеропорту стає слово “кіборг”. На бойове чергування прибуває шестеро добровольців, які пробудуть тут довгі два тижні.

Військова драма “Кіборги” заснована на реальних подіях – кожен із зображених героїв має свій прототип. Серед них є представники збройних сил та добровольчого підрозділу, юний патріот і дорослий боєць, що не всидів на дивані перед телевізором. У терміналі зустрічалися різні люди, для яких захист Батьківщини став справою честі. Консультації та численні інтерв’ю, на основі яких був написаний сценарій, знімальна команда отримала від бійців Андрія Шараскіна, Євгенія Жукова, надихалася подвигами Євгенія Межевікіна, Кирила Недрі та багатьох інших бійців, котрі тримали оборону аеропорту.

Зйомки фільму проводили в селі Крюківщина на Київщині, танкові бої знімали на Гончарівському полігоні під Черніговом, а на запасному аеродромі поблизу Чернігова збудували декорації напівзруйнованого аеропорту. Бюджет фільму становить 48 млн грн, половину з яких виділило Державне агентство України з питань кіно. Проєкт був серед переможців на Восьмому конкурсному відборі Держкіно.

“Одесити на Донбасі” – повнометражний документальний фільм Олександра Авшарова, створений Міжнародним продюсерським центром “Фор-Пост” за підтримки Держкіно. Над сценарієм працювали Олександр Лірчук, Юлія Коршунова, операторську роботу здійснили Максим Савченко і Антон Борисюк. Музику для фільму надав гурт “АтмАсфера”. Зйомки проходили в Києві, Дніпрі, Одесі, а також на передовій у зоні АТО.

Головні герої фільму – одесити, які брали участь у бойових діях в зоні АТО: Дмитро Олегович, Євген Титаренко, Роман Колдомасов, Євген Лата, Андрій Скороход, Віктор Погодін, Дмитро Васильєв. Усі вони дуже різні, причини поїхати на фронт у кожного свої. У кожного своя “військова історія”: хтось отримав тяжкі моральні та фізичні травми, а комусь навіть вдалося знайти в пережитих труднощах додаткову мотивацію до життя і творчості. Хтось готовий повернутися в зону АТО і боротися далі, а хтось ніколи більше не побачить рідне місто. Деякі герої, які повернулися до мирного життя, зрозуміли, що війна для них, як і для країни, ще не закінчена. Тому що “свої” іноді можуть бути не менш жорстокими, ніж “чужі”.

Документальний фільм “Заміновані вірністю” Юрія Ткаченка створений Міжнародним продюсерським центром “Фор-Пост”. Проєкт став одним із переможців Дев’ятого конкурсного відбору кінопроєктів Держкіно і отримав державне фінансування у розмірі понад 1 млн 300 тис. грн. 

Упродовж всього часу на лінії фронту у вівчарки Баді змінилося троє бойових побратимів і справжніх друзів: на превеликий жаль, усі троє героїчно загинули в боях. Після кожної втрати собака перехов із рук в руки до нового напарника. Що це – страшний фатальний збіг? А може, в умовах війни це просто цинічне закономірне явище? Але, найімовірніше, навчений на пошук мін собака-сапер своїм професійним нюхом знаходив собі напарників – добровольців, “замінованих” просто-таки вибуховим патріотизмом і несамовитою відданістю, які щоразу вели їх до небезпеки…

Серед них і лучанин Рустам Хамраєв – боєць-доброволець батальйону “Айдар”, який не вийшов із бою, намагаючись визволити з полону Надію Савченко та її групу…

Воєнна драма “Війна химер” Анастасії та Марії Старожицьких – це художня історія на документальному матеріалі, відзнята її безпосередніми учасниками. У ній війна на сході України поєднується і переплітається з війною всередині головних героїв – їхніми пошуками кохання, самих себе та зв’язку з мирною реальністю після пережитого в АТО. Тут історія кохання, головною героїнею якої є сама режисерка кінострічки Анастасія, накладається на трагедію в Іловайську 2014 року, свідком та учасником якої став коханий Анастасії – боєць батальйону “Донбас” Валерій Лавренов із позивним “Лавр”.

У центрі сюжету кінострічки – подорож бійця із позивним “Лавр” (Валерія Лавренова), котрий вижив, та його дівчини Анастасії до лінії фронту і спроби спільного життя після всього побаченого та пережитого. Він був добровольцем на фронті, вона приїхала туди одразу після битви. Він потрапив у Іловайський котел, втратив найближчих побратимів, вона, подорожуючи розбитими містами, намагається зрозуміти сутність війни та кохання. І обоє відверто розповідають одне одному, що відчувають під час військових дій, виходу з котла, спроби жити разом і нової, уже спільної подорожі на передову.

Документальний фільм Леоніда Кантера та Івана Яснія “Добровольці Божої Чоти” присвячений окремим фазам битви за аеропорт та бійцям Добровольчого українського корпусу. Фінансували роботу з коштів, зібраних від показу фільму “Війна за свій рахунок” та інших благодійних пожертв. 

Роботу над фільмом почали зі зйомок Добровольчого корпусу, але коли режисер потрапив у аеропорт, то зрозумів, що там усі добровольці. Зйомки тривали кілька місяців, понад два тижні – в Донецькому аеропорту. Леонід Кантер знімав у аеропорту, а Іван Ясній у Пісках. Кожен режисер знімав по-різному: Кантер працював у стилі стрим-екстрим, Ясній робив неоперативну професійну зйомку якісною апаратурою. Найважчим під час роботи для Леоніда Кантера було “не вимкнути камеру в критичні моменти, а знімати далі”. Йому дали автомат, а Іванові Яснію – найбільший бронежилет, аж по коліна, через який він навіть упав на спину і не міг підвестися. 

У кінострічці використали музику гурту “Кому вниз” та Олексія Бика.

242 дні тривала героїчна оборона, аж нарешті під прицільним обстрілом танків будівля аеропорту завалилася. Люди витримали, не витримав бетон…