Це нова прозова збірка автора. Як пише Олександр Бойченко, Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. «Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема, про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо, – каже він. – А також про те, що спати треба уважно, снідати по-своєму, а дивитися, зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова».

А ще ця книга – творча колаборація письменника та художниці Олени Придувалової. Тут ви бачите неймовірний збіг їхніх поглядів на життя та світ, рідкісне «потрапляння» в один чудовий процес, який неймовірно точно відтворив філософію мистецького простору обох авторів.

Спеціально до 26 BookForum Клуб Сімейного Дозвілля видав новий роман популярного, можна сказати, навіть народного письменника Василя Шкляра.

За сюжетом книжки, в другій половині ХVІІ століття у Запорозькій Січі сталася неймовірна подія. Її зафіксували в архівах тодішньої Московії, і не оминув увагою жоден доскіпливий хроніст козаччини. Та особливого чару ця пригода набуває під пером письменника, що на основі документальних джерел творить яскраву історичну реальність з життя «лицарів списа і шаблі». Кошовий Сірко, кинувши виклик самому цареві, розпочинає велику, вкрай небезпечну гру з Москвою. І треба зробити неможливе, аби в цьому поєдинку зберегти козацьку честь і гідність матері Січі. Хто просуне голову в пащу скаженого звіра?..

Нового твору цієї авторки чекали понад два роки. І ось він перед нами – класичний роман провідної української письменниці Марії Матіос «Букова земля». Це захоплива та зухвала сага завдовжки 225 років, пропущена через історії п’яти родин різного суспільного рівня і статусу, а також історичних персонажів, так чи інакше пов’язаних із Буковиною. Землероби, скотарі, воїни, посли та міністри постають повноправними творцями не лише приватної, а й загальноєвропейської історії. Недарма авторка означила жанр свого твору як роман-панорама. Географія його подій простягається від крихітного буковинського хутора Сірук до Відня, Берліна, Бухареста, Москви і Берна. А обрамленням роману виступає особливий сюжет зі Станиці Луганської літа 2014 року.

І як завжди, у книжках Марії Матіос окремим персонажем є мова з її неповторною лексичною розкішшю та гуцульським чаром.

У цій книжці – правда про кримінальну справу, життя і смерть Василя Стуса. Вахтанг Кіпіані зібрав архівні документи з кримінальної справи автора, покази свідків, листи поета з тюрми, спогади його рідних та друзів. Ознайомившись із цими матеріалами, читачі дізнаються про невідомі факти життя, ув’язнення та загибелі Стуса, які досі охороняли під грифом «Таємно».

Як проходив суд і якою була роль адвоката Стуса Медведчука? Якими були останні роки життя Стуса в таборі особливого режиму? Чи мав поет шанс здобути Нобелівську премію? Яка причина його смерті – хворе серце, вбивство чи самогубство?

У той час, доки читацька аудиторія завзято і небайдуже обговорювала книгу малої прози Артема Чапая The Ukraine, письменник не менш завзято і небайдуже працював над новою книгою. Це роман (або, за авторським визначенням, поема-рондель) «Дивні люди», перша презентація якого відбудеться саме під час 26BookForum.

Артем Чапай, відомий читачам як автор художньо-документальної прози, у новій книжці розкрився як майстер суто художньої прози.Головний герой «Дивних людей» – наш сучасник, неандерталець Стьопа Вовк, якого українські вчені відтворили за ДНК одного з його прапра… пращурів. Стьопа-неандарталець – єдиний представник свого роду, живе серед сапієнсів (так він називає звичайних людей), розмірковує про них і часто дивується з них. Стьопа – персонаж, який одразу ламає безліч стереотипів (зрештою, це є визначальною складовою світогляду автора). Він не дикун, він лагідний, дуже добрий, зворушливий, інтелектуал, безпосередній, його наївність – результат відмінного від сапієнсів світосприйняття, метальних особливостей. Артем Чапай зазначив, що дух його твору – це «така собі універсальна любов, тільки світська».

Книга Ольги Франко «Перша українська загально-практична кухня» одразу після виходу в світ 1929 року стала дуже популярною. Її зачитували до дірок. Кожна галицька господиня вважала за необхідне мати її на своїй кухні.

Сьогодні книга Ольги Франко повертається до читача в своєму первісному варіанті, не обкраяна і не спотворена, у всій автентичності її порад, рекомендацій і рецептів. Вона отримує своє друге дихання завдяки коментарям відомої львівської кулінарної блогерки Маріанни Душар – дослідниці галицької кулінарної традиції та авторки блогу PaniStefa.com.Книга проілюстрована сучасними фотографіями і рисунками з оригінального видання. Співавторкою наукового апарату є українська літературознавиця, франкознавиця Наталія Тихолоз.

Ім’я Олега Сенцова – кінорежисера, сценариста, письменника, громадського активіста, ув’язненого 2014 року в Криму та засудженого до 20 років за обвинуваченням у тероризмі, сьогодні відоме кожному українцеві. На щастя, 7 вересня Олег в рамках обміну полоненими повернувся в Україну. І на першій же пресконференції анонсував презентацію своєї книги «Маркетер» у Львові. Це збірка малої автобіографічної прози. Автор розповідає в ній переважно про свої студентські роки: складання іспитів, будні в гуртожитку і на квартирах, нестримні веселощі, безгрошів’я – звичні складові життя молоді, яка здобуває знання. Початок 90-их. Зміна цінностей. Руйнування стереотипів. Становлення. Загартовування душі й характеру. Любов, дружба, виживання і бізнес... Вдумливий та уважний читач знайде все це у новій книжці Олега Сенцова. Переклад українською поданий разом із оригіналом.

Перша редакція цієї книжки побачила світ ще 1996 року. Також її можна назвати першою популярною історією України, яку, зі слів автора, можна «читати без брому» і яка стверджує принципову нормальність української історії. У новому виданні виправили деякі неточності та похибки попередніх видань, а також додали нові розділи, зокрема розділ, присвячений двом останнім десятиліттям незалежної України аж до часів революції 2013 – 2014 років, війни з Росією та передвиборчих тижнів 2019-го.

«Історію, яку тримає в руках шановний читач, можна назвати «історією без брому». Її підставовою тезою є ствердження принципової нормальності української історії. Це не означає, що вона має на меті замінити гіркий наркотик солодким, – вважає Ярослав Грицак. – Українство було і залишається ураженим тяжкими хворобами. Нормальність української історії полягає в тому, що всі ці хвороби не є смертельними, вони – радше хвороби росту національного організму».