Саме так вважає Сочіль Шютц, поетка з німецького міста Гамбурга, яка минулого тижня разом із групою стипендіатів краківської фундації "Вілла Деціуша" та Інституту книги побувала у Львові і презентувала тут свої літературні твори. Сочіль - активна учасниця європейського слем-руху, переможиця багатьох фестивалів слем-поезії, тож не дивно, що публіку зацікавили насамперед особливості функціонування такої поезії у Німеччині та відмінності від українського слем-руху.

- В Україні часто нарікають на те, що слем може вбити справжню поезію, адже переважно ці тексти розраховані лише на читання вголос, і багато хто вважає, що це негативно вплине і на розвиток поезії загалом. Чи існують такі дискусії в Німеччині? - запитав із цього приводу модератор зустрічі, відомий львівський поет, а зараз також стипендіат "Вілли Деціуша" Остап Сливинський.

- Слем зараз і справді дуже модний, - відповіла Сочіль. - Особливо інтенсивним він є на телебаченні, чого не скажеш про серйозніші та складніші тексти. Я вважаю, що це загалом позитивне явище, адже чим більше людей цікавляться поезією, навіть якщо це слем-поезія, тим краще. Хоча я і не хотіла б сказати, що через те, що слем приваблює до себе більше слухачів, його можна вважати кращим за інші поетичні ґатунки. Я сама часто ловлю себе на думці, що змушена писати дотепні та іронічні тексти, щоб перемагати з ними на фестивалях. Але я не обмежуюся цим і пишу також серйозну лірику.

Театралізована форма представлення своїх текстів характерна і для іншого учасника цього літературного проекту під назвою "Краків-Експрес", Іллі Сіна (справжнє прізвище - Свірин) із Мінська. Тексти його, хоча і задекларовані як проза, більше нагадують поезію в прозі - густу, метафоричну, експериментальну, перенасичену асоціаціями, метафорами, фонетичними та візуальними алюзіями. Але, як це часто трапляється з білорусами, запитання публіки стосувалися не стільки творчості Іллі, скільки політичної ситуації в його країні, становища білоруської мови, перекладів білоруською, білоруської преси та літераторів і можливостей для публікації книг.

Творчість третього учасника групи, краків'янина Лукаша Орбітовського, кардинально відрізняється від обох його колег, адже Лукаш пише прозу жахів, книги його успішно продаються, він співпрацює з най­більшими польськими літературними часописами, які друкують прозу такого типу.

"Вілла Деціуша", на стипендії якої ось уже вдев'яте щороку з'їжджаються німецькі, польські, білоруські та українські письменники, вже не вперше привозить до Львова такі міжнародні літературні проекти. Щоразу надзвичайно цікаво спостерігати не лише відмінності між стилістикою та манерою презентації окремих літераторів, а й особливості літературного середовища у тій чи іншій країні, які випливають із розповідей письменників. Тоді як східноєвропейські літератори переважно мають відразу кілька амплуа - письменника, перекладача, журналіста, літературного критика, організатора арт-фестивалів та ін., і відповідно, різнобарвнішим є саме літературне середовище, їхні західні колеги не лише чітко спе­ціалізовані на самій лише літературі, а й розповідають про по­діли навіть у середовищі самих лише прозаїків чи поетів. Як ось поділ на серйозну і комічну, по­літизовану та аполітичну слем-поезію, чи поділи серед письменників фантастів на авторів фентезі, жахів чи детективу. З одного боку це, ясна річ, свідчить про вищий рівень розвитку видавничого ринку і більшу кількість самих авторів, що рано чи пізно призводить до вужчої спеціалізації і поділу на окремі середовища. З іншого боку, в цьому є і щось сумне, бо після того, як відбувається така професіоналізація середовища, обов'язково втрачається така приємна і важлива нотка ентузіазму та одержимості, все ще помітна у більшості східноєвропейських митців, для яких мистецтво дуже часто поєднане і з активною політичною чи громадянською позицією.