Учора в Історичному комплексі Національного музею у Львові ім. А. Шептицького урочисто відкрили виставку творів надзвичайної Марії Примаченко (1909 – 1997 рр.). Роботи цієї яскравої представниці “наївного” мистецтва, народної художниці України, лауреатки Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка можна буде оглянути у відділі “Українське мистецтво ХХ ст.” (вул. М. Драгоманова, 42).

В експозиції виставки представлені понад 60 робіт із приватної колекції (місто Київ) та зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, що репрезентують мистецький спадок 1960 – 1990-х років.

Марія Примаченко народилася, за різними даними, 31 грудня 1908 або 12-13 січня 1909 року у селі Болотня на Київщині. За своє 89-річне життя створила понад 650 робіт. На них жінка зображувала чарівних тварин, квіти та сюжети зі селянського побуту.

“Починалося все це так, – згадувала у одному з інтерв’ю художниця. – Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…”.

У творчості Марії Примаченко органічно поєдналися витоки українського живописного та поетичного фольклору. Художниця, спираючись на неперервність традицій і досвід кількох поколінь народних митців, виробила свій мистецький стиль, у межах якого є нескінченні варіанти декоративних, орнаментальних і жанрових композицій. Послідовно утверджуючи невичерпну віру в добро, любов до всього прекрасного, вона створила власний світ образів і символів – органічний сплав нового й традиційного. В основі творчого методу мисткині превалюють дитяча безпосередність і простота відображення, дивна фантазія і незглибима народна мудрість.

Завдяки своєму таланту і щоденній праці Марія Примаченко досягла світового визнання та посіла одне з найпочесніших місць серед визначних майстрів “наївного” малярства поряд із Анрі Руссо, Ніко Піросмані, Никифором Дровняком.

Чарівні та мальовничі композиції Примаченко викликали подив і захоплення у Франції, Німеччині, Канаді, Японії. Її образи, неповторні й національно-самобутні, стали впізнаваними й зрозумілими навіть у найвіддаленіших куточках світу. Що й не дивно, адже про свої роботи художниця говорила наступне: “Навіщо малювати такими, які вони є? Вони і так красиві, а я свої малюю на радість людям. Так хочеться, щоб більше людей дивилися малюнки, щоб всім подобалися”.

Вперше роботи мисткині були представлені світовому загалу на Всесвітній виставці в Парижі 1937 року. Серед найвідоміших міжнародних проєктів, в яких брали участь твори Примаченко, Всесвітня виставка 1967 року в Монреалі визнана однією з найуспішніших в історії ХХ століття. У 2005 році твори мисткині експонувались у Японії, а в 2007-ому були представлені на персональній виставці Примаченко в Хорватському музеї наївного мистецтва у Загребі. Владімір Црнкович, директор цього музею, тоді зазначив, що в Марії Примаченко очевидним є “переростання того колективного, традиційного й анонімного вираження в надзвичайно індивідуальне, а саме це є тими чинниками, які її виокремлюють із світу народного фольклорного мистецтва і які її вводять у сферу наїву. Це особливо проявляється, коли вона піддається чистому мистецькому натхненню і численними простими плоскими та прозорими колористичними лініями наповнює і ритмічно оживлює прості площини картин, чим подекуди сягає і самої межі абстрактного вираження. Саме це є причиною того, чому її творчість як явище, крім мистецьких цінностей, має і велике теоретичне значення”.