Триває перший Київський міжнародний кінофестиваль

З 29 травня по 3 червня 2009 року у столиці України триває перший Київський міжнародний кінофестиваль, який, як обіцяють організатори, має стати щорічним. Президентом КМКФ є видатний український актор Богдан Ступка, що пообіцяв зробити цю подію фестивалем класу А.

У конкурсних та позаконкурсних програмах фестивалю вже взяли і ще візьмуть участь 35 фільмів з 20-ти країн. Серед гостей є кінематографісти з України, Росії, Білорусі, Польщі, Латвії, Німеччини, а також Грузії, Угорщини, Великої Британії.

У конкурсну програму потрапили такі фільми: "Тандурі-Лав, або Любов кулінара" (реж. Олівер Паулюс; Швейцарія - Німеччина), "Інший у мені" (реж. Емілі Атеф; Німеччина), "Кадет" (реж. Віталій Дудін; Білорусь), "Контракт" (реж. Віра Яковенко; Україна ), "Злива" (реж. Паула Хернандес; Аргентина), "Місяць у зеніті" (реж. Дмітрій Томашпольскій; Росія), "Кращі речі" (реж. Дюан Хопкінс; Великобританія), "Таємничий острів" (реж. Володимир Тихий; Україна), "Три бажання" (реж. Марсель Тротта, Вів'єн Імар; Аргентина), "Турне" (реж. Горан Маркович; Сербія), "Фінське танго" (реж. Букет Алакус; Німеччина), "Вогельфрай" (реж. Яніс Калейс, Гатіс Смітс, Яніс Путнінс, Анна Відулея; Латвія), "Юнкери" (реж. Ігор Черніцкій; Росія). Для того, щоб стрічка потрапила на конкурс, є кілька умов: картина має бути ігровою та створеною протягом останніх двох років. Відмінністю від інших великих фестивалів є те, що приймають роботи і на кіноплівці, і на DVD.

У журі конкурсу під головуванням відомого польського режисера Кшиштофа Зануссі увійшли - Алєксандр Прошкін, Леван Учанейшвілі, Івар Калниньш, Руслана Писанка, Іван Форгач, Тетяна Бовкалова.

Фільми для конкурсної та позаконкурсної програм відбирала комісія на чолі з кінокритиком і журналісткою Іриною Гордійчук.

Урочисте відкриття КМКФ відбулося 29 травня у Національному театрі ім. Івана Франка, а вже 30 травня була одна із найбільших подій фестивалю - лекція "Нові можливості" одного із найвідоміших режисерів сучасності Пітера Грінвея.

Крім конкурсного, фестиваль містить і позаконкурсні покази, серед яких стрічка, створена за участі Мадонни  "Я є, тому що ми є", а також "ЧЕ" Стівена Содерберга, "Банзай, режисере!" Такеші Кітано, "Тайсон" Джеймса Тобека, "Ретроспектива Нурі Більге Джейлана" (до речі, цей визначний турецький режисер, картини якого давно ввійшли в еліту світового авторського кіно, маловідомі нашим глядачам. Йому є що сказати, і, мабуть, він із задоволенням відвідав би Київ. Проте зробити цього не міг, адже був членом журі іншого кінофестивалю - Каннського. І такий часовий збіг (КМКФ починається відразу після Каннського) зменшив увагу до вітчизняного заходу . Можливо, ці терміни організаторам теж варто врахувати, адже конкурувати із Каннами Київському фестивалю ще не під силу).

Відкрився фестиваль стрічкою Пітера Грінвея "Рембрандт: я звинувачую", що присвячена картині Рембрандта "Нічна варта" (не треба плутати її з художньою картиною цього ж автора "Нічна варта"). У цій роботі режисер пояснює контекст, змову, вбивство і мотиви всіх 34-х намальованих персонажів, які, об'єднавшись, таємно замислили вбивство.

"Це моя давня й виплекана мрія - такий вишуканий й водночас потужний кінофестиваль", - заявив під час прес-конференції президент заходу Богдан Ступка. І таким мріям варто здійснюватися.

Не всі видатні майстри кіно, роботи яких показали на першому Київському міжнародному кінофестивалі, приїхали до столиці України. Проте "Пошті" пощастило поспілкуватися з ними на інших фестивалях. Пропонуємо уривки з цих розмов.

Пітер Грінвей, режисер, Великобританія

- Чому саме Рембрандт?

- У нього було дуже бурхливе життя. А крім того, "Нічна варта" - загадкова картина, й мені було цікаво спробувати цю таємницю розгадати. Я живу в Амстердамі навпроти музею, де зберігається картина, й постійно думаю про неї. Тим більше, що Рембрандтом зацікавився ще з юності. Думаю, він - найуспішніший європейський художник за 600 останніх років. Він чесний, реалістичний й іронічний. Звичайно, цікавий.

- У фільмі Ви використовуєте не лише досягнення кінематографа, але й інших мистецтв. Вважаєте, що мистецтво має бути синтетичним?

- А воно таким завжди й було. Просто в моїх руках є нові технології. Я знімаю кіно не так, як вимагають закони класичного кінематографа, а просто створюю твір мистецтва. Рембрандт та інші художники його доби бавилися зі світлом так, як це роблять деякі режисери. Їх цікавило, як штучне світло впливає на людське життя. Я вважаю, що кіно народилося саме тоді.

- А вмерло, за Вашими словами, коли? І що стало причиною його смерті?

- Його вбили нові технології. Знаю точну дату смерті кіно: 31 вересня 1983 року. Тоді винайшли пульт дистан­ційного керування.

- Які сучасні режисери Вам подобаються?

- Я понад тридцять років не був у кінотеатрі. Хоча мені подобаються деякі фільми Девіда Лінча, Кроненберга, Пазоліні. А ті, хто мені цікавий зараз, - це відеохудожники, а не кінорежисери.

- Ви почуваєте себе аутсайдером? Таким, як Ви зображуєте Рембрандта?

- Я не намагаюся бути елітарним режисером. Звичайно, у нас зі Спілбергом різні глядачі. Але мене дивляться й навіть цитують.

Такеші Кітано, режисер, Японія

- У мене часто виникає запитання: навіщо? Щоб за будь-яку ціну займатися так званим "мистецтвом"? От тільки погляньте, якщо раніше батьки бажали дитині нормальної професії, чогось на кшталт лікаря або економіста, то тепер всі як один "розвивають таланти" своїх діточок. Чомусь вважається, що це престижніше, ніж працювати у банку. Хоча я особисто думаю, що сучасне мистецтво часто стає шахрайством.

- А Ви не шахруєте?

- Якоюсь мірою. Як і будь-який режисер, тобто  як представник неконкретної професії. У своєму попередньому фільмі я намагався зрозуміти самого себе - що мені робити далі, які фільми знімати? Хочеться знімати так звані "авторські", феллініподібні, а треба ж бойовики. Як зараз люблять говорити - щоб в авторському кіно були  комерційні елементи й, навпаки, у комерційному - дещиця авторства.

Нурі Більге Джейлан,
режисер, Туреччина

- Це правда, що Ви не любите давати інтерв'ю?

- Радше, недолюблюю. Я намагаюся все, що потрібно, говорити у фільмах.

- У такому випадку як Ви ставитеся до кінокритики?

- Думаю, вона потрібна. Іноді критик знаходить у картині щось таке, про що я і не підозрював. А ще цікаво почути чиюсь думку.

- Чому Ви завжди розповідали історії про людей, близьких Вам, а в "Трьох мавпах" вирішили розповісти про кризу в цілком чужому для вас середовищі?

- Сам не знаю. Мені завжди здавалося, що криза є кризою, не залежно від того, у якому середовищі вона трапляється. Проте якщо це помітно, то я, напевно, не достатньо перейнявся своїми героями.

- Наскільки "Пори року" автобіографічні?

- Автобіографічними є всі мої фільми.

- Ваші картини настільки візуально довершені, що, здається, сюжет не є важливим. Це правда?

- Насправді для мене найважливіше - добра гра акторів. Щоб цього досягнути, ми ретельно проробляємо усі деталі біографії героїв. Міркуємо, що з ними було, що буде. Мені потрібно, щоб герої були живими. Я готовий тижнями придумувати історії із їхнього життя, влазити у їхню шкіру.

- Як Ви будуєте кожен кадр?

- Інтуїтивно. Вирішую все в процесі. У мене немає попереднього плану.

- Комерційна складова кіно­процесу зовсім не цікавить?

- Зовсім. Я знімаю за малі гроші, які мені не потрібно "відбивати" у прокаті. У Туреччині не потрібно мати великі гроші, щоб знімати кіно. Тим більше, що  працюю із цифровою камерою. Правда, такі зйомки спричиняють проблеми під час монтажу. Потім треба багато працювати над корекцією кольору.

- А глядачі Вам теж байдужі?

- Як і будь-який режисер, знімаю насамперед для себе. Інакше вийде не мистецтво, а атракціон.

- Хто є Вашими кумирами у режисурі?

- Насамперед Тарковський. Особливо його "Дзеркало". Саме він спричинився до мого рішення стати режисером. І він завжди залишається актуальним.

Мадонна, співачка, актриса, продюсер, режисер, США -Великобританія

- У музиці Ви - Мадонна, а в режисурі Ви - Like a Virgin ("Як діва" - так називається один із хітів Мадонни - "Пошта"). Чи запитували порад в інших режисерів, розпочинаючи кар'єру?

- Це було круто! Запитання, маю на увазі. Я радилася з людьми, яких справді поважаю. Проте порадники та їхні думки - це, знаєте, завжди така дупа! Це мій жарт, не хвилюйтеся. Так ось, поради порадами, але мені здається, що потрібно було самій подолати весь цей шлях від початку до кінця.

- У чому різниця між постановкою шоу та фільму?

- У ревнощах, які відчувала до акторів, - адже вони могли грати, танцювати,  а я - лише спостерігати за цим. А в шоу все роблю сама. Трішки скучала за цим.

- За яким принципом обираєте країни для концертів?

- Питаю своїх менеджерів. А загалом основною моєю умовою є наявність хоч одного кафе "Старбакс".

- Що для Вас означало щастя тридцять років тому й що означає тепер?

- Вау! Думаю, тридцять років тому щастя було в тому, щоб могти заплатити за квартиру і за обід, коли приїхала до Нью-Йорка з тридцятьма доларами в кишені й лише намагалась утвердитися, знайти себе і змусити всіх почути мій голос. Тепер щастя - подяка за те, що все це відбулося й надалі відбувається зі мною. Наприклад, я написала сценарій до документального фільму про Малаві, про те, як там поширюється СНІД. Планую показати його в Каннах і Трайбеці (тепер і на КМКФ - "Пошта").

Майк Тайсон, боксер, герой фільму

-  Майку, як Джеймсу Тобаку вдалося переконати Вас знятися в цьому фільмі?

- Можливо, тому що я справді довіряв йому і був переконаний, що це достойний проект, вартий моєї уваги. Погодившись узяти участь у цьому проекті, я повністю занурився в роботу і вклав у нього всю душу.

- Чи Ви б погодилися ще раз перейти через ті самі переживання, якби виникла така можливість?

- Під час роботи над фільмом у мене було дуже багато глибоких роздумів. Ми зійшлися на думці, що це добрий час для роботи над компрометувальним та візуально захопливим фільмом. Я, правда, уявляв, що це буде документальне DVD, яке буде продаватися за готівку на розі 125-ї вулиці у Гарлемі. Джеймс, своєю чергою, сподівався, що фільм буде змагатися за "Золоту пальмову гілку". Отже, в нас були різні уявлення щодо комерційних формальностей фільму, але ніколи не виникало сумнівів, що це буде відвертий аналіз мене як особистості.

- Майку, кажуть, Ви не хотіли дивитися фільм. Чого Ви соромилися?

- Мушу зізнатися, мені тяжко спостерігати за собою на екрані. Я дуже самокритичний і часто осуджую себе. Дивлячись на себе з боку, помічаю всі помилки і слабкі місця. У частинах фільму, де  говорю про особисте життя, я видаюся дуже слабким, вразливим і безпомічним. Чесно кажучи, під час зйомок я не усвідомлював масштабів цього фільму. Я був шокований, коли, прибувши на прем'єру, побачив таку масу папараці. Це змушувало мене нервувати.