Ближче до Дня Незалежності України – 22 серпня о 19.00 у львівському Центрі Довженка (просп. Червоної Калини, 81) містяни матимуть унікальну нагоду побачити “Землю” Олександра Довженка в супроводі “ДахиБрахи”.  “Музика до фільму “Земля” – наше найкраще творіння”, – кажуть про цей проект самі музиканти із культового українського гурту.

Фільм Олександра Довженка “Земля” за версією ЮНЕСКО входить до списку топ-5 шедеврів світового кінематографу. 2012 року Національний центр О. Довженка розпочав реставрацію стрічки на основі її оригінальної версії 1930 року. Музичний супровід до кінокартини впродовж зими – весни 2012-го на замовлення Довженко-Центру створив український гурт “ДахаБраха”.

“Земля” – останній фільм епічної трилогії Довженка  “Звенигора – Арсенал –Земля” знімали влітку – восени 1929 року. Він присвячений темі колективізації, щойно проголошеної партією. Довженко підходить до теми з філософським розмахом: земля у нього перетворюється на метафору національного космосу, центр і смисл існування українського селянина. Патріархальне українське село, спокій якого порушує поява трактора, існує поза історичним часом і нагадує земний рай. У цьому гармонійному космосі землероби ведуть щасливе позачасове пасторальне життя. Розірвання органічного і водночас містичного зв’язку із землею, яке тягне за собою колективізація, порушує одвічний порядок світобудови.

Картини буйної природи, плодючої землі, рясних урожаїв, геніально зняті оператором Данилом Демуцьким, підважували саму ідею колективізації, яку Довженко пробував радше виправдати, аніж обґрунтувати. Головний герой фільму – комсомолець Василь – належить чуттєвому світу землі тією мірою, в якій єднається з ним узами земного людського кохання. Однак у прагненні розбити традиційний уклад села він стає не Прометеєм-визволителем землі, а радше її ґвалтівником. Василь нищить владу землі над людиною через її остаточне упокорення і платить за свободу, якої ніхто, крім нього, не прагнув, власним життям. Зсередини селянської меланхолійної буколіки, в якій стихійні сили життя здаються приборканими безмовним договором людини з природою, дії Василя виглядають абсурдними.

Поетика “Землі” сформована не лише метафоричною образною мовою Довженка, але й оригінальною операторською роботою Демуцького. Стрічка насичена медитативними близькими планами, ранковим світлом, безмежним небом, яке править за тло багатьох пасторальних сцен, а в епізоді “Танець Василя”, знятому в золотавому серпанку, вчувається мелодія народної пісні.

Після необхідних купюр та 32 офіційних і приватних показів 8 квітня 1930 року “Земля” вийшла на київські екрани, а вже за дев’ять днів фільм зняли з показів через звинувачення в біологізмі й натуралізмі. Фільм, однак, мав грандіозний успіх у Європі, миттєво поставивши Довженка в ряд найвидатніших режисерів свого часу. “Земля” стала вершинним твором українського кінематографу.

Фільм перевідкрили тільки по смерті режисера. В 1958 році на міжнародному референдумі в Брюсселі найповажніші кінокритики назвали його в числі 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно. 1971 року “Землю” відреставрували на кіностудії “Мосфільм” під керівництвом удови Довженка Юлії Солнцевої.

“Робити музичний супровід для “Землі” Олександра Довженка було для нас великою честю і непростим творчим викликом, – розповідає Марко Галаневич із “ДахиБрахи”. – Кадр за кадром український шедевр світового кінематографу вражав нас кожного разу, коли ми бралися до праці над цим проєктом. Як би ми не намагалися працювати над фільмом як самим по собі мистецьким явищем, уникнути ідеологічної оцінки нам не вдалося. Безумовно, ми озвучували фільм з точки зору людини ХХІ століття, яка знає, що після 1930 року, коли була закінчена робота над “Землею”, були роки комуністичного Голодомору 1932 – 1933, були роки репресій, і ми знаємо про непросту долю самого Довженка в соціалістичній імперії. Водночас ми прагнули передати автентичність та наївність тих почуттів і посилань, які ніс нам той час і та епоха та які несе нам сьогодні наша Земля”.

Сам Олександр Довженко про свій фільм казав: “У “Землі” вмирає мій дід. Шкурат – мій батько. Я – парубок, що сидить з дівкою на призьбі… Як мучивсь я і проклинав адміністрацію, що з’їдала мої нерви, мою душу, всі мої сили своїм нікчемством. Яке розчарування я мав по закінченні картини…”