Перший етап конкурсу проектів пам'ятника Богдану-Ігорю Антоничу не визначив переможців

Упродовж тижня, з 20 по 26 травня, кожен відвідувач галереї "Ґердан" мав змогу проголосувати за проект пам'ятника одному із найвизначніших жителів Львова усіх часів, поету Богдану-Ігорю Антоничу, століття від дня народження котрого відзначаємо цьогоріч. Проте охочих виявилося небагато, як серед посполитих львів'ян, так і з-поміж членів журі. Як розповів "Пошті" його голова, відомий львівський митець Влодко Кауфман, із шести проектів не змогли обрати жодного, котрий би насправді належним чином увіковічив пам'ять поета.

"Чомусь у нашій уяві створився стереотип, що пам'ять - це обов'язково пам'ятник, а пам'ятник - обов'язково скульптура, фігура, яка зображає героя з його символом. Якщо поет - то неодмінно має бути книжка, якщо пожежник - то, мабуть, брандспойт, - резюмує Влодко Кауфман. - Насправді ж, пам'ять можна увіковічити й зовсім іншим способом. Тому я, як і більшість членів журі, голосував проти всіх проектів. У жодному ми не побачили ідеї, справді здатної передати суть творчості Антонича, його велич".

У конкурсі взяли участь шість членів секції скульптури Львівського відділення національної спілки художників України. Ярослав Мотика "побачив" поета на лавочці в парку Івана Франка: в руках сти­лізованої фігурки все ж упізнається неодмінна книжка. Погруддя на кшталт античного, на стрункій колоні із левами, але із неодмінним бантом та в окулярах запропонував Роман Романович. Більш глобально підійшов до проекту Володимир Одрехівський: його тендітний Антонич сидить на стилізованій земній кулі. Богдан Романець у співавторстві з братами Сухорськими нагородив поета крилами та, знову ж таки, книгою, а скульптор Ярослав Скакун "дозволив" поетові опертися на колону. Слід відзначити, що майже кожен із учасників конкурсу запропонував по кілька вирішень пам'ят­ника -  залежно від ймовірного місця його встановлення. Тут варіантів також пропонували чимало: і площа Соборна, і згадуваний уже парк Івана Франка, і проспект Шевченка, а також місце під Святоюрською горою (скверик поряд з цирком) - навпроти будинку, де мешкав поет. Тільки от про те, що був він "хрущем і жив колись на вишні", ніхто, схоже, так і не згадав...

Власне, місце під Святоюрською горою Львівська міська рада, що виступила замовником і фундатором конкурсу, сьогодні вважає найбільш імовірним для встановлення пам'ятника. Про це також повідомив "Пошті" Влодко Кауфман, наголосивши водночас, що коли автор аргументує інше архітектурне оточення, побачить свій пам'ятник в іншому просторі, до його думки неодмінно прислухаються. Наступний етап конкурсу, що розпочнеться буквально днями, буде, на відміну від попереднього, відкритим.

На думку львівських скульпторів та архітекторів, чи не основна проблема полягала у закритості конкурсу та обмеженому колі виконавців. Міські посадовці наполягли на проведенні принаймні закритого бліц-конкурсу після того, як відомий уже кількома пам'ятниками у Львові меценат хотів доручити створення монумента Б.-І.Антонича конкретному авторові.

Не вподобав жодної з конкурсних робіт і головний архітектор міста Львова Юрій Криворучко. Основна проблема представлених проектів, це, на його думку, також відсутність ідеї та образу, який "зачепив" би всіх.

- Конкурс - це змагання особистостей та творчих потенціалів. Треба, щоб пам'ятник Антоничу був не кон'юнктурним проектом, а талановитим та актуальним у часі, - переконаний пан Криворучко.

Пам'ятник планували поставити до сторіччя від дня наро­дження поета, проте ані організатори, ані журі не вважають  доцільною гонитву за "ювілейністю": ліпше зачекати, але подарувати львів'янам справді якісний монумент.

На жаль, сумний досвід "пам'ятникоманії" в останні роки Львів уже має.  На особисту думку Влодка Кауфмана, за роки незалежності в місті не встановили жодного справді вартісного пам'ятника, хоча саме це могло б стати ще одним свідченням ментальної незалежності. Вважають, що в місті чи не криза з хорошими ідеями для монументів, і більшість львівських архітекторів та скульпторів.

- Ми не шукаємо ідей, - говорить Юрій Криворучко. - Треба зробити хоча б два десятки конкурсів, щоб запрацював механізм народження ідеї. Скульптори повинні бути постійно в пошуку. Вони повинні переконувати аудиторію, що саме їхній проект найкращий, що це образ, знахідка. Ми творимо середовище неповторного місця. Ми вже пройшли період звичайного втілення інструкцій в камені. Але весь парадокс у тому, що архітектори все одно, як зазомбовані, малюють те саме.

Головний архітектор, як і Влодко Кауфман, так і не зміг назвати жодного пам'ятника останніх років, який би йому сподобався. За його словами, набагато легше перелічити ті, які не подобаються. Щоправда, ідею встановити на певний час мораторій на встановлення пам'ятників у Львові, яку вже довгий час активно обговорюють у місті, пан Криворучко не підтримує.

- Не потрібно переставати встановлювати пам'ятники. Треба удосконалити роботу з відбору та пошуку авторів та ідей. І без сумніву, з встановленням будь-якого монумента не треба спішити. Якщо нема переконання, що це мистецтво, шедевр, то не потрібно спішити і приурочувати встановлення до якоїсь дати.