Письменник, журналіст і музикант Павло Коробчук презентував свій роман  “Ключові клапани”, що вийшов у Видавництві Старого Лева. Книга розпочинає свою дію з проголошення Незалежності України і є, по суті, художньою історією країни останніх трьох десятків років. А доля кожного з її героїв – роздумами на тему, куди міг би повернути розвиток держави у той чи той ключовий момент. Про ідею створення, сюжетні повороти та загадкову назву книги письменник поділився із читачами: “Мені хотілося поєднати уже майже тридцятиліття в одну цілісну історію, три різні епохи, покоління, способи і формування мислення, стереотипи, меми та ідеї, зміну ставлення суспільства до влади, зміну ставлення особистості до історії та моралі”.

“Ключові клапани” – це вже друга книга великої прози Павла Коробчука. Це історія про дружбу і зраду, славу і звинувачення, хворобу і любов, музику і мужність. “Вирішив підсумувати час від точки Дня Незалежності до сьогодення. Розмислами, історіями, героями показати, як час і нові знання змінюють наше минуле. Час змінює минуле. Кожне попереднє десятиліття породжує наступне. І це схоже на передачу генів: ось з’являється нібито нове десятиліття, але з генетичним матеріалом минулого десятиліття, з подібними рисами обличчя, і тому історії повторюються під зовсім неочікуваним кутом і в неочікуваних обставинах”, – зауважує письменник.

Перед читачем розгортається історія чотирьох друзів: Дениса, Яна, Юри і Віти. Одного спекотного серпневого полудня діти виходять з музичної школи і зустрічають активістів, що святкують проголошення Незалежності України. Кожен герой роману дуже різний, як і музичні інструменти в їхніх руках – волторна, гітара, барабани і скрипка, а відтак і доля у друзів складається по-різному.

 “Чотири головні герої “Ключових клапанів” – це чотири збірні образи: моїх друзів, недругів, просто красивих незнайомих облич на фотокартках. Я їх дуже довго збирав докупи, а ще довше формував хронологічну лінію сплетінь їхніх біографій. Кожен герой, музичний інструмент кожного з них – це символ того, як могла б розвиватися країна, якби була людиною. Чотири різні характери, чотири різні перспективи і стратегії. Хоча про які стратегії можна говорити, якщо далеко не всі з них спрямовані на самовдосконалення... І слово “клапани” – не так про серце, як про музику. Чому? Про це – в романі”.