Днями у нашому місті відбулася не зовсім звична подія – казкове чаювання. Цей формат навіяний так званим імерсивним театром, популярним сьогодні у Європі. Але й привід для події також непересічний – уже цими вихідними, 16 і 17 лютого, в Першому театрі на розсуд публіки представлять нову постановку “Аліси”.

Дружнє чаювання тривало з відомими персонажами Льюїса Керролла. За горнятком чаю Аліса розмовляла з дивними істотами, які мешкають у світі по той бік підземної нори – Капелюшником та Білим Кроликом. Годинник за цим столом завжди показує шосту, тож персонажі поволі розповідали цікаві подробиці вистави, навіть обмінювалися репліками із сьомого розділу “Аліси в Дивокраї” Льюїса Керролла “Божевільне чаювання”.

“Виходить, ви просто пересуваєтеся по колу, чи не так?” – запитала Аліса. “Достеменно так, – відповів Капелюшник. – Вип’ємо горня і пересідаємо до другого”. “А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали?” – ризикнула запитати Аліса. “Давайте змінимо тему! – позіхаючи, втрутився Білий Кролик. – Це вже починає набридати. Пропоную: нехай наша панянка розкаже нам Казку”. “Боюся, що не знаю жодної”, – збентежилася Аліса. “Тоді розкаже Сонько! – вигукнули обидва чаювальники. – Гей, Соньку, прокинься!”

“Аліса” розрахована на широку аудиторію – від дітей віком 10 років до дорослих. Режисер постановки – харків’янка Ірина Ципіна. В “Алісі” вона використовує прийоми тіньового театру. Завдяки цьому сценічний простір стає багатовимірним, а речі та персонажі можуть легко мандрувати між світами і перетворюватися на щось інше.

Ірина Ципіна розглядає книгу “Аліса в Дивокраї” Льюїса Керролла як подорож дівчини у світ власних фантазій у пошуках самої себе. Абсурд, який Аліса спостерігає в Дивокраї, – це абсурд безглуздих правил, які нав’язує нам суспільство. Як людині знайти себе в механізованому світі затісних та застарілих традицій? Аліса вирішує стати інакшою, ніж усі інші, і вирушає услід за Білим Кроликом, аби наприкінці вигукнути “Я справжня!” і здобути право творити власний Всесвіт за власними правилами.

“З дитинства мені було цікаво розгадати таємницю “Аліси”. Чому вона стрибає в ту нору? І от, вкотре гортаючи сторінки книги, я зрозуміла, що історія Аліси – це подорож до себе, до себе справжньої, – пояснює режисерка. – Безумовно, для кожного надзвичайно важливим є усвідомлення того, який він – справжній. Ми спробували торкнутися цієї теми у нашій виставі. Це вистава-роздум про нас самих, про наші внутрішні “чудовиська”, про те, що перешкоджає нам зрозуміти себе справжніх”.