Львів'яни відзначають 80-річчя від дня народження видатного скульптора Еммануїла Миська

"Зараз ніхто нікому нічого не забороняє, але нема шедеврів", - свого часу говорив видатний український скульптор, академік, засновник Академії мистецтв України, багаторічний ректор нині Львівської національної академії мистецтв Еммануїл Мисько. Ці його слова, попри те, що Еммануїла Петровича не стало у березні 2000 року, не втратили актуальності і сьогодні. А ще раз згадуємо їх, бо цими днями низкою заходів, серед яких відкриття ретроспективної виставки майстерних скульптурних портретів відомих людей авторства Миська у Національному музеї у Львові,  рідне місто відзначає 80-ліття цього великого Майстра.

Цікаво те, що лишивши сучасникам у спадок галерею надзвичайно влучних проникливих скульптурних портретів  видатних діячів української історії та культури, зокрема, провідників УГКЦ Андрея Шептицького та Йосифа Сліпого, творчої інтелігенції: Романа Федоріва, Романа Іваничука, Зеновія Флінти, Миколи Бідняка, Ростислава Братуня, Павла Жолтовського, Миколи Мушинки та інших (які разом із світлинами з домашнього фотоархіву становлять зміст експозиції), - на свій автопортрет Еммануїл Мисько часу так і не знайшов. А може, не ліпив себе свідомо, бо не раз казав, що його портретом творця є усі ті, які за своє життя виліпив. І мав слушність.

Був людиною цікавою й оригінальною. А головне - доброю, чуйною, глибокою, відкритою до людей і до світу та наділеною тонким почуттям гумору. Саме тому охочих сказати про нього щире слово не бракувало ні під час урочистого відкриття виставки, ні під час покладення квітів на його могилу на Лича­ківському цвинтарі у Львові та й на науковій конференції "Еммануїл Мисько: художник і час" у конференц-залі Інституту народознавства НАН України. Зрештою, як не бракує попередньо записаних у програмі пам'ятного вечора, що відбудеться
2 червня, о 15.00, у Львівському палаці мистецтв.

Властиво, дехто вважає, що ювілеї і є для того, аби освіжити загальну пам'ять. У випадку  ювілею  Еммануїла Миська громадськість вшановувала митця спогадом, словом, музикою (на відкритті виставки у виконанні оркестру "Академія" під диригуванням ректора Львівської національної музичної академії імені М.Лисенка Ігоря Пилатюка прозвучав твір Володимира Пасічника - зятя Еммануїла Миська - із присвятою тестю) не з примусу, а за покликом серця. Адже Еммануїл Петрович за життя витворив велике коло людей, які його любили, слухали, у нього вчилися.

Один із них - нинішній декан факультету історії та теорії мистецтв Львівської національної академії мистецтв Ростислав Шмагало, який поділився із "Поштою" розшифрованими записами однієї із останніх власних бесід із великим Майстром.

"Ми повинні в мистецьких школах вихованцям, по-перше, дати зрозуміння волі не зовнішньої, - чуємо голос Еммануїла Петровича, - але внутрішньої дисципліни, щоб вони розуміли - якщо ідуть у мистецтво, то мусять повністю себе йому присвятити. Це вимагає точної праці, а за працею стоїть профе­сіоналізм... Ми живемо в тяжкий перехідний період для розвитку мистецтва. Але я не вірю, що буде ліпше, тому що є і завжди буде протиріччя творця-художника із суспільством, з політичним укладом, з урядовцями і так далі. Це знову ж таки, коли народиться в Україні еліта людей імущих, котрі будуть володіти певним рівнем культури, які будуть усвідомлювати, що вони будуть творити то мистецтво. Це буде так, як у час Ренесансу, коли патриції замовляли будівництво палаців і храмів. Тоді мистецтво знову стане на якийсь рівень, а не буде лише прикладного характеру. Ну а художник, звичайно, має право вибору, він може творити те, що він хоче, але разом з тим думати, чи ще хтось хоче, крім нього".

І ще одна теза, яка видається дуже важливою: "Іти у світ зі своїм обличчям, а не маскою, бо маску зірвуть і скажуть: "Ти не такий!" Але це обличчя повинне бути чисте, розумне і професійне. Тоді ми будемо і на світовому ринку і нам не треба буде нікого наздоганяти, так як і наші ікони нікого не доганяють. А навпаки - за ними шукають, бо це твори з великою силою духу, що відсутнє у багатьох інших творах"...