Каннський фестиваль таки підкорився Міхаелю Ханеке, віддавши саме цьому австрій­ському режисерові "Золоту пальмову гілку". В такому рішенні немає нічого дивного, адже президентом журі є одна з його улюблених актрис, яка в картині Ханеке "Піаністка" зіграла одну із найкращих своїх ролей, Ізабель Юппер.

Міхаель Ханеке - один із тих, хто давно уже увійшов у каннську еліту. "Біла стрічка", його переможна картина, - шоста спроба штурму фестивального Олімпу. "Час вовка", де також зіграла Ізабель Юппер, показали поза конкурсом, а решта чотири картини здобули різного штибу нагороди: най­більшого успіху досягли "Піаністка" із нагородами за найкращі чоловічу та жіночу ролі та Гран-прі журі, а також "Приховане" із призами за режисуру, журі ФІПРЕССІ та екуменічного журі. "Код невідомий" також отримав приз екуменічного журі, а от "Кумедні ігри" лише позмагалися за "золото" Канн.

Цього разу екуменічне журі також відзначило Міхаеля Ханеке, так само як і журі ФІПРЕССІ. Отож його "Білу стрічку" можна вважати абсолютним переможцем: всі три журі, які її оцінювали, визнали картину найкращим фільмом фестивалю. Вручала нагороду переможцю особисто Ізабель Юппер у фантастичній білосніжній сукні від Chanel.

Таке враження, що її вбрання символізувало те, що Каннський фестиваль таки змушений був викинути білий прапор перед наполегливістю та талантом Ханеке.

"Біла стрічка" - чорно-біла сага про життя маленького німецького протестантського села напередодні І Світової війни. Розмірене життя кількох родин переривають страшні випадки. Хто винен? Традиційна для Ханеке тема зла та ненависті до обивателя цього разу знаходить нового винуватця: причетними до усіх жахіть є невинні діти, чиї коси чи рукави прикрашають білі стрічки як символ невинності. Докладніше про фільм та розмову із лауреатом "Золотої пальмової гілки" - у найближчих числах "Пошти".

Другий за значенням приз, "Гран-прі журі", здобула французька картина "Пророк" Жака Одіяра, яка очолювала рейтинги критики. Перетворення у тюрмі юнака мало не на "хрещеного батька", новий, незвичний для доволі добре розробленої тюремної теми герой, а головне, блискуча режисура зробили картину одним із основних фаворитів фестивалю, і саме це рішення журі було прийняте публікою із найбільшим захопленням.

Чого не скажеш про рішення журі вручити приз за найкращу режисуру філіппінцю Бріянту Мендозі. Його "Різанина" - блискуче зроблена, жорстока та автентична картина про буденність зла була добре прийнята радикально налаштованою фестивальною публікою, проте прихильники більш класичного кіно стрічку не сприйняли. На щастя, журі виявилося досить радикальним. За всіх відповідав турецький режисер Нурі Більге Джейлан, який сказав, що "фільм підкорив журі своєю емоційністю. Зрештою, просто сподобався".

Виконавців головних ролей "Різанини" та "Пророка" називали претендентами на приз за головну чоловічу роль. Проте ця нагорода несподівано дісталася австрійському акторові Крістофу Вальцу, який зіграв роль інтелектуального "мисливця на євреїв" Ганса Ланда із "Безславних виродків" Квен­тіна Тарантіно. Журі він дякував п'ятьма мовами (саме так розмовляє у картині його герой). На запитання, кому він повідомив новину першому, актор не вагався: "Квентіну".

А от лауреат Каннського фестивалю за найкращу жіночу роль - Шарлотт Гензбур - першій подзвонила мамі, культовій постаті 70-х актрисі Джейн Біркін. "А тато (Серж Гензбур - "Пошта") зараз пишався би мною, хоч і, можливо, був би шокований", - зізналася Шарлотт. Такі ролі, як її безіменна героїня з "Антихриста" Ларса фон Трієра, просто не даються. І морально, і фізично ця робота була максимально виснажливою для милої та привітної жінки, яка стала для провокаційного данця втіленням абсолютного зла. До речі, напередодні екуменічне журі вперше в історії фестивалю визначило фільм, гідний антипризу. І ним став саме "Антихрист" "за безликість та бездуховність".

Нагорода за найкращий сценарій поїхала до Китаю. Її отримав Мей Фенг за картину  Лу Є "Ніч весняного сп'яніння".

Приз журі поділили між собою "Акваріум" Андреї Арнолд (вона здобуває цю нагороду вже вдруге) та Пак Чен-вук за "Спрагу".

Мабуть, саме нагородження картини Арнолд провокує єдині "але" у цьому, без сумніву, справедливому розподілі нагород. От тільки шкода, що без жодної залишилися Енг Лі та Педро Альмодовар, що показали на фестивалі хай і не найкращі свої роботи, проте дуже достойні. Принаймні більш вартісні, із художньої точки зору, ніж картина британки.

Не можна не потішитися, що обійшли увагою нову картину Гаспара Ное "У порожнечу", яку один дотепний критик назвав "вагінальною одіссеєю ХХ століття". Примітивно експлуатуючи один і той же прийом, Ное запропонував виморочену та порожню картину. Добре, що входити у цю порожнечу журі не захотіло.

Як і варто було сподіватися, спеціальну нагороду фестивалю віддали Алену Рене за "Дикі трави". От тільки прозвучала вона як приз за внесок у кінематограф, хоч Рене із своєю тонкою, вишуканою картиною міг би претендувати на менш "пенсіонерський" приз.

Прямо протилежний приз - "Золоту камеру" за найкращий дебют аотримала австралійська картина "Самсон та Даліла" Варвіка Торнтона. Найкращим коротким метром назвали португальську "Арену" Хуао Салвіса.

Наступна, за значенням, програма "Особливий погляд" відсунула на другий план блискучу румунську стрічку Корнеліу Порумбоу "Поліцейський, прикметник", віддавши головний приз "Собачому іклу" Йоргоса Лантімоса, черговій картині про те, що людина і є най­гіршою твариною у цьому світі.

Багато крові, зла, смерті та насильства. А також багато доброго кіно. Таким запам'ятається 62-й Каннський кінофестиваль, який спіткали на завершення дві сумні події - його президента, 79-річного Жіля Жакоба, збила машина. На щастя, він відбувся лише травмою руки, але на урочистій церемонії закриття не був присутнім. А ще колишня красуня Ізабель Аджані виглядала так страшно, що ліпше б вона не прийшла: зал аж засвистів при її появі. Дарма що над її іміджем намагався працювати дім Dior і навіть розробив для актриси спеціальні аксесуари.

А ще цей фестиваль укотре довів, що кіно вміє не лише дивувати, але і перемагає смерть. В один із останніх днів було показано картину Террі Гілльяма "Імажинаріум доктора Парнасуса", блискучу кінофантазію, де головну роль мав зіграти Гіт Леджер. Актор помер під час зйомок. Спочатку проект планували закрити, потім було вирішено, що за Леджера "дограють" Джонні Депп, Джуд Лоу та Коллін Фаррел. Вони навмисно не приїхали на прем'єру, залишивши це місце порожнім. А завершується фільм титром: "Для Гіта Леджера та інших друзів".

А фестиваль завершився феєрверком та урочистою вечерею. Значно скромнішими, ніж завжди.