Остап Панчишин, лідер гурту "Кожному своє", про користь класичної музики, співпрацю зі симфонічним оркестром і ліки від зіркових хвороб

Днями на сцені Львівської філармонії відбувся незвичний спільний концерт рок-групи "Кожному своє" та Симфонічного оркестру студентів Львівської національної музичної академії ім. М.Лисенка.

Концерт позитивно вразив усіх присутніх (а зал, як на те, був заповненим ущерть) і оригінальністю музики та профе­сійністю її виконання, і розміщенням виконавців на сцені  та освітленням, і якісним звучанням, але найбільше - атмосферою справжнього свята. Мабуть, кожен із слухачів дістав чимало задоволення та яскравих вражень від шоу.

Не менш креативним, аніж на сцені, виявився лідер групи, студент Львівської музичної академії Остап Панчишин і в розмові із кореспондентом "Пошти".

- Ви не лише є студентом класу скрипки, але й солістом рок-групи "Кожному своє".  Створення  колективу - також ваша ініціатива?

- Так, все починалося ще в дитинстві. Мій батько також музикант і колись грав у групі, тому я вирішив, що буду таким, як батько. У трирічному віці вже мав чіткий план на все життя. Знав - аби досягти мети, потрібно вчитися у музичній школі, училищі, а потім в консерваторії.

- Рок-музика завжди захоплювала найдужче?

- Я серйозно нею зацікавився десь у 8-9 класі, а вступивши до музичного училища, почав шукати однодумців.

- Склад вашої групи часто змінюється чи для нього характерна стабільність?

- В основному група складається з п'яти осіб. Крім мене, це двоє гітаристів: Орест Панчишин (мій батько) та Володимир Оленський, ударник Роман Беднарський та клавішник Роман Задорожній. Усі ми - друзі в житті, і кожен з нас, вважаю, є унікальною частиною колективу.

Роман Беднарський є дуже точною та пунктуальною людиною. Він нас завжди організовує і "задає ритм" в усіх розу­міннях цього слова. Володимир Оленський - душа компанії, а Роман Задорожній завжди несе в собі позитивний заряд енергії, що б не сталось.

- А ваш батько?

- Батько не планував грати в цій групі. Але поки вона створювалась - не було гітариста, і він нас виручав. А потім ми зрозуміли, що важко знайти кращого гітариста. В нас нема відчуття, що хтось старший, а хтось молодший. Батько просто дуже любить музику, як і ми.

- Привертає увагу оригінальний репертуар групи, а також - особливо на останньому концерті - майстерні оркестрування. Хто є автором пісень?

- Я сам є автором текстів, музики та аранжування.

- І скільки пісень налічує сьогодні ваш репертуар?

- Досить багато, близько п'ятдесяти. Але  виконуємо ми переважно нові пісні. Це завжди цікавіше. Плануємо записати диск, але поки що ще не знайшли можливостей. Недавно зняли відео на пісню "В твоїх очах". Також скоро буде готовий запис концерту з оркестром.

- Концерт із симфонічним оркестром - це якісно новий етап у творчості рок-гурту. Група повинна бути готова для цього і професійно, і психоло­гічно. Складним був для вас цей крок?

- Психологічно ми були до цього готові. Всі ми музиканти, навчаємося у музичній академії, кожен із нас не раз грав у складі симфонічного оркестру. Тому це не було чимсь цілковито новим. Тим більше, що перший виступ групи з оркестром (камерним) ми мали ще в музичному училищі.

- Оркестрові партії також самі розписували?

- Так, це все була моя робота.

- А радилися із професійними композиторами?

- Запитувати, як робити свою музику, я вважаю неправильним. Ніхто не відчує, як вона має звучати, - крім мене.

- Майже всі пісні, які прозвучали на недавньому концерті у філармонії, відрізнялися оригінальністю, проте не були одноманітними, хоча в їх написанні відчувалася "одна рука".  Що вирізняє власне "ваш стиль" у музиці?

- Я б це назвав "позитивний сум". А натхненням може бути будь-що: розмова, погляд, людина...

- "Кожному своє" - це компроміс із публікою чи між самими виконавцями? Як виникла назва групи?

- У нас уже мав відбутися перший концерт, а назви ще не було. Почали вирішувати, як назватись, і кожна пропозиція когось не влаштовувала. Тоді хтось сказав: "Хлопці, кожному своє". Сподобалось усім.

Нашій групі вже шість років. До речі, перша репетиція у нас була 13 жовтня, назвали групу 13 листопада, а день народження в мене 13 травня.

- У музичній академії ви навчаєтесь як скрипаль. Чи плануєте далі розвиватись у цьому напрямку? Чим для вас є скрипка?

- Скрипка розвиває в мені музиканта і не дає стати зарозумілим. Зазнаються і хворіють зірковою хворобою ті, хто не займається музикою професійно і серйозно. Вони не можуть оцінити себе адекватно. А тут граєш класику: Моцарта, Баха - і розумієш, наскільки далекий від ідеалу. Після концерту ми з хлопцями не хвалимо себе і не розповідаємо одне одному, які ми молодці, а сідаємо разом і згадуємо, аналізуємо, що було не так... і те погано, і те не вдалось.

- Так, зрештою, робить кожен справжній музикант. Проте із залу ваші виступи звучать злагоджено і професійно. Працюєте з постійною командою?

- Зазвичай ми працюємо із звукорежисером Віталієм Кухарським, світлорежисером Володимиром Хорусом, фото- та відеозйомки забезпечує мій брат - Лесик Панчишин.

Також у концертах (зокрема і тому, що відбувся на сцені філармонії) беруть участь наші друзі: Анна та Оля Старушкевичі - бек-вокал,  Ігор  Порада - труба, а також солісти оркестру Володимир Добринчук (кларнет), Жанна Лень (флейта) та Міа Грубішіч (віолончель).

- А як оцінили колеги та викладачі із музичної академії ваш проект?

- Спочатку зі здивуванням. Ніхто не розумів, що це має бути. Я дуже довго домовлявся. Але все-таки підтримали, а професор Зінаїда Григорівна Остафійчук була художнім керівником та диригентом оркестру.