Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької цієї неділі представить першу прем’єру 101 театрального сезону.  28 і 30 жовтня о 18.00, а також 3, 11 і 24 листопада на розсуд глядачів представлять особливу постановку заслуженого діяча мистецтв України Вадима Сікорського “Гуцульський рік” – театральне втілення однойменної п’єси Гната Хоткевича, яка вийшла друком в 1910 році.

“Хоткевич – надзвичайно талановита людина і не тільки в письмі. Він феномен, до якого чомусь не дуже й звертаються, – розповідає про автора твору режисер-постановник вистави. – Ми знаємо, що він був бандуристом, до того ж не простим – вигадав свою бандуру. Це людина яка проводила свої сольні концерти. Йому допомагала Марія Заньковецька, яка фінансувала його гастролі. Хоткевич iз певних причин утік з Харкова і опинився на Галичині і Гуцульщині. Він міг  залишити речі в Криворівні, пів року пропадати в горах, прийти переодягнутися і піти далі в Карпати. За це його й любили. Ці його подорожі вилились у “Гуцульський рік”. Бо він ходив не дарма, а й писав – ще й як!”.

Оригінальний драматичний твір автор побудував на основі найзначніших ритуальних дійств річного обрядового кола та сімейної обрядовості гуцулів. Завдяки новому баченню цього твору Вадимом Сікорським, ви на дві з половиною години й самі стаєте одним із горян. Готуєтесь до Святвечора з сім’єю, приймаєте колядників за столом у власній хаті, святите скоромне і виманюєте собі писанку на Великдень, споряджаєте в останню путь сусідку, видаєте подругу заміж. Дуже багато співаєте – про усе – і жартуєте – з усього. А ще – спілкуєтесь. Де ж правди діти – й це не чуже простому люду. Новинами ділитесь і плітки розносите, напутствуєте, як правильно молитись дівчині, аби її засватали  і тут же всякі примовки-приговорки чародійні промовляєте. Взагалі у всіх цих розмовах і співах відчувається чиста первісна сила, магія природи і слова, яка непомітно затягує у цю круговерть подій.

“Коли ми приступили до роботи і почали читати п’єсу в театрі, попросив зробити це Василя Коржука, бо він – гуцул. Я не наважувався це читати і ніколи б не зумів цього, – ділиться відчуттями режисер-постановник вистави. – А коли він це робив, то був якийсь чар, магія! Це існує навіть поза самою літературою. Коли ми переносили текст у сценічну мову, він немов нас забирав і ніс поміж зірок, у космоси, поза нашою волею”.

Що тут казати – прем’єра заньківчан дуже особлива. Навіть сам жанр – етнографічне представленє – уже звучить ну дуже незвично для нашого вуха. “Часто питають, що це за жанр такий? Найкраще його розумієш, коли читаєш текст цієї п’єси. В “Гуцульському році” Гнат Хоткевич дуже вдало поєднав чи то зміксував як існуючі жанри, так і ті, про які ми тільки здогадуємся. У нього все легко переходить з комедії в трагедію, тоді в трагікомедію, далі – в фарс. Він робить ці переходи легко і навіть ненавмисно, – пояснює Вадим Сікорський. – Варто розуміти, що такі -ізми в драматургії почалися щойно в середині, а то й в кінці ХХ століття. А Хоткевич цим займався в свій час, та ще й як! Якщо прийдете додому, відкриєте книжку з повістю “Гуцульський рік” і почитаєте, то відчуєте як він сучасно пише. Хоча, звичайно, цей текст міцно вкладений у традиції гуцулів, їх мову”.

Над постановкою заньківчан, окрім вже згаданого Вадима Сікорського, який 11 листопада святкуватиме свій 60-тилітній ювілей, працювали художник-постановник Наталя Тарасенко, помічники режисера В’ячеслав Жуков і Костянтин Шелест, хормейстер Оксана Явдошин і Іван Небесний, який зробив музичне оформлення до вистави. Окремої уваги заслуговують чудові костюми ручної роботи, які вимагали чималої праці й уміння. Все в “Гуцульському році” немов дихає Високими Карпатами, автентичністю, старовиною.

“Створюючи цю виставу ми багато консультувалися. Їздили в експедиції в Карпати, в Верховину і довкола неї. Шукали мову, побут, людей, відносини. Нам було потрібно все це почути і відчути, – резюмує Вадим Сікорський. – Ця вистава – те, що мені цікаво. І цим я хочу поділитися з вами – глядачами. Театр пропонує тему до розмови. І ми би хотіли, щоб ця розмова була якісною, і щоб вона влаштувала людей, які вимагають вищої якості”.