Ще пахне друкарською фарбою книга молодої ( і не тільки) поезії "Літпошта", яка днями побачила світ у київському видавництві Жупанського та уже була репрезентована у львівському Музеї ідей з ініціативи автора проекту, талановитої української поетки, колишньої львів'янки, а нині мешканки Нью-Йорка, громадянки США Марії Шунь.

Властиво, це справді дуже цікаво - Марія Шунь, яка в силу обставин перебуває поза межами України, зуміла скласти на основі знайомства з публікаціями в українській періодиці  перелік імен вартісних - на її думку - молодих авторів зі Львова, Києва. Харкова, Луцька, інших куточків держави, які у перспективі становитимуть гордість  рідної літератури. І не лише зробити такий перелік для себе, а й реалізувати його окремим виданням у літературному просторі України.  А оскільки особисте зна­йомство і спілкування з авторами відбувалися через Інтернет, то й назва для книги "Літпошта" постала невипадково.

Відтак книга (співупорядником її став також український письменник Ігор Павлюк) у майстерному художньому оформленні Оксани Баратинської  у підсумку "вдало скріпила одним сургучем понад три десятки різностильних поетів та поеток і є своєрідним лакмусом або ж зрізом сучасної чи навіть завтрашньої української поезії, і не тільки..."

Хтось може сказати, для чого така книга потрібна, мовляв, суспільству сьогодні не до віршів. Навіть сама Марія Шунь у власній поетичній книзі "Біяс" (теж, до речі, виданій минулого року у видавництві Олега та Олексія Жупанських, зацікавлених передовсім - чи лише - вартісною літературою) не могла не зауважити, що "свою десятинну церкву Поети Тягнуть на собі Як сонця злиток, Де на вершечку - Плачі убієнних Є спраглі Своєї - хтоніки Тілоожити..." Але якщо орієнтуватися тільки на внутрішні потреби широких мас, далеко не заїдемо. Важливо інше - усе ж бодай комусь братися за повернення словам їхнього первісного значення, у чому, за визначенням Поля Елюара, і є суть поезії.

 "Хтось одягне Собі моє життя На себе, - знову Марія Шунь, - Короною Оленя Увінчає Своє чоло - Чоло волі вільної І співом рідного Птаха І Слова - без Птахолова - І назоветься Одинадцятою та ще й одною Таїною - Єдинородною... Покровителькою Усіх зел і Вил-русалок, Сестрою Вирію-сокола І матір'ю Діда, і Баби, І зеленого-шаленого Духа- зуха... Значить, наше життя недаремно було, Десь і колись у якійсь країні".

"Пошта", яка не розлітається "на різні світи, а досить органічно тримається своєї літературної "марки" на "індексній" карті України", свідчить, що й уміщені у ній  тридцять чотири автори ряст життя топчуть немарно...