Наприкінці травня на Книжковому Арсеналі у Києві Видавництво Старого Лева представить сенсаційну новинку – роман-антиутопію одного з найвідоміших військових кореспондентів України Андрія Цаплієнка. “Стіна” – саме таку назву має книга – розповідає про 2054 рік, про крах імперії та спробу вижити під її уламками, про спробу згадати минуле, щоб захистити майбутнє. Роман з’явиться у книгарнях наприкінці травня, проте таємниці його сюжету читачі мають нагоду відкрити просто зараз.

У фантастичному романі Андрія Цаплієнка перед читачем постають два постапокаліптичні суспільства, одне з яких впевнено торує прогресивний шлях розвитку, а інше – просто деградує. “Ідея роману “Стіна” почалася з того, що хтось із хлопців на фронті запитав: “А як воно буде? Війна рано чи пізно закінчиться, то що буде за 10 чи 20 років? “, – розповів Андрій Цаплієнко. –  Звісно, це питання адресувалось не конкретно мені й не вимагало відповіді взагалі. Це радше були роздуми, запущені в космос. Але я спроектував їх на себе. І оскільки час у відрядженнях є: дорога з Києва на фронт займає близько 10-12 годин туди і звідти, щотижня. У понеділок чи вівторок виїжджаємо, у п’ятницю повертаємося. Тобто до 20 годин в тиждень на написання книжки у мене було. І я, скориставшись цим вільним часом, почав моделювати ситуацію: що буде через 40 років, коли закінчиться війна. Ця тема поглинула мене, почали снитися сюжети майбутньої книжки. Наприклад, 12 розділ я повністю побачив уві сні: коли герой уявляє, як потрапляє в зруйновану Москву після розпаду Росії, що він бачить, з ким зустрічається і який код він раптово згадує (я справді бачив цифри цього коду). Найцікавіше, що ця вигадана реальність із кожною сторінкою тексту обростала матерією, я бачив перед собою модель світу, крутив її, вносив корективи. І потім несподівано зауважив, що створений мною світ вже живе своїм життям”.

Герої роману “Стіна” перебувають у постійному напруженому антагонізмі. Війна між ними йде відразу на кількох рівнях – від збройних сутичок до зіткнень душ та внутрішніх переконань. А Дикі Поля, які залишаються після великих і малих протистоянь – це як незагойні рани, ракові пухлини: вони продовжують кровоточити, демонструючи людству, що війна породжує тільки війну. Зрештою, назва книги також має неабиякий символізм.