Причина появи виставки "6.15: квітень", яка відкрилася у галереї "Примус", доволі незвична - вісім львівських та київських художників вирішили два дні зустрічати разом світанки на вулицях Львова. Але не просто так, а відтворюючи свої емоції та враження на полотні, щоб згодом подивитися, що з того вийде.

Вийшло цікаво, попри те, що до дійства, яке зініціював львівський живописець Сергій Савченко, були залучені не лише імениті творці, а й початківці. "А справа в тому, - каже Сергій, - що до сьомої ранку усі людські комплекси та страхи сплять. Ми малювали, керуючись лише відчуттями. І вважаю, що це дуже добре, бо нічого гіршого у живописі, ніж розум - немає".

У підсумку етюди Сергія  Савченка, Романа Романишина,  Івана Твердуна, Едуарда Бєльського, Андрія Криська, Василя Савченка, Андрія Петровського та Роксоляни Петровської і становлять зміст настроєвої експозиції, яку в "Примусі" показуватимуть до 18 травня. 

"Імпресіоністськими спробами побачити Львів, якому дуже пасують світанки та пізні вечори" уже назвали виставку мистецтвознавці. А один із авторів експозиції Іван Твердун лаконічно доповнив: "Імпресіоністи користувалися повітрям, відчуттями музики та кольору. Це можна побачити і в наших роботах".

І справді можна. Як і те, що коли б не підписи під роботами, важко було б провести чітку межу, кому яке полотно належить. "Виставка а ля Сергій Савченко", - звучало серед присутніх. Хоча, як поділилися з "Поштою" молоді художники  Василь Савченко та Андрій Крисько, на учасників пленеру насправді ніхто не тиснув. "Ми малювали, що відчували, не намагаючись згадувати про академізм, а йдучи за власним внутрішнім станом.  Інша справа, що емоції усі учасники пленеру могли переживати схожі. Але усе ж кожен намагався висловити їх по-своєму, пам'ятаючи про вчасну зупинку, аби щось таки залишилося несказанним..."