Вже у понеділок, 2 квітня, о 18.30 Книгарня “Є” (просп. Свободи, 7) спільно з видавництвом “Люта справа” запрошують львів’ян на презентацію збірки Артема Полежаки “Навісні пісні”. Кажуть, це “Камасутра”, “Майн кампф” і кримінально-процесуальний кодекс в одному томику. Коротка інструкція з виживання із використанням усіх методів, способів та засобів.

“Навісні пісні” –  друга книга поета, який працює безпосередньо з реальністю. Тією реальністю, що починається одразу за дверима квартири: падає на голови з балконів, прилітає в мармизи чиїмись кулаками, нявкає хазяйськими кошенятами, сохне простирадлами у дворі... Вона любить, страждає, потерпає, кайфує, тікає, вривається, куди не запрошували, вшивається, продає на базарі, краде і дарує.

Артем Полежака фіксує все це у просторі й часі, обробляє на точному поетичному верстаті, переробляє на твір мистецтва, увічнює словом. Він як ніхто інший ідеально балансує між страшним низовим фольклором і справді високою поезією, поєднує їх у напрочуд монолітних формах і жбурляє все це зі сцени, мов полкова катапульта, далеко і точно в ціль.

А у вівторок, 3 квітня, до нас приїде столична письменниця Світлана Поваляєва, аби презентувати о 19.00 у “Копальні кави” (пл. Ринок, 10) нову поетичну збірку “Після Криму”. Разом із художницею, ілюстраторкою книжки Світланою Фесенко та модератором зустрічі – поетом, перекладачем Остапом Сливинським вона говоритиме про те, як любити та відчувати попри війну, страх і посттравматичні синдроми.

Після семи прозових книжок та кількарічної тиші Світлана Поваляєва вперше презентує поезію – витриману, пережиту. Збірка “Після Криму”, яка побачила світ у Видавництві Старого Лева, – це глибокі й пронизливі вірші, в яких мотиви війни, плинності часу, пам’яті, Батьківщини тісно переплітаються з темою любові та чуттєвості. Їх доповнюють яскраві ілюстрації художниці Світлани Фесенко.

“До книжки “Після Криму” ввійшли вірші 2013 – 2017 років. Усе починалося із сильної закоханості, з такого злету та феєрверку всіх душевних сил, коли в тобі і довкола тебе все прекрасне, довершене, бездоганне, – розповідає Світлана Поваляєва. –  Іще ніколи в житті я стільки часу не проводила в Криму, як у 2013-ому. Крим для мене – домівка серця, і от тоді, виявляється, ми прощалися – прощалися як коханці перед війною і еміграцією. Далі почався Майдан, і зробилося не до поезії. Чомусь… Не знаю, чому мені майже не писалося ані під час Майдану ані потім – про Майдан. Мабуть, через оглушливий емоційний шок, ПТРС, від якого я потерпала усі подальші роки. І от, як не дивно, війна повертає мені здатність відчувати, переживати, повертає закоханість і любов. Тому книжка починається з нинішнього часу, з віршів про війну і повертається до теплого кримського моря – до тих поезій, де немає навіть уявлення, що таке міна чи снайперська гвинтівка, а град – просто крижані кульки з неба…”