“Ship life. Сім місяців добровільного рабства” – це подорожній щоденник Ольги Мельник, в якому вона розповідає про свій досвід семимісячної роботи за контрактом на круїзному лайнері. Опинившись у закритому просторі, молода жінка потрапляє у зовсім новий для неї світ, в якому панують свої закони, правила, своєрідна боротьба за виживання. Події викладені в хронологічному порядку, тому читач матиме змогу не лише відвідати разом з оповідачкою та командою лайнера різні куточки світу, побувати в круїзах, а й простежити еволюцію її непростого, а почасти й доволі травматичного досвіду. Ship life – це тривале співіснування у замкненому просторі представників різних культур, особистостей з відмінними морально-етичними поглядами, світоглядами, своїми життєвими історіями, мотивацією. Тому виживання на цій території більше пов’язане не з боротьбою, а з готовністю вчитися комунікації. Це територія пізнання світу, іншого – через численні інциденти, конфлікти, діалоги і вирішення великої кількості завдань.

У книзі пов’язаних між собою оповідань ідеться про життя у Чернівцях міжвоєнного періоду та часу Другої світової війни. Крізь призму родинної історії, спогадів головного персонажа авторка розповідає про життя пересічних жителів Чернівців, їхній побут, буденні та святкові клопоти. Наталія Гриценко майстерно відтворила атмосферу міста, зображуючи його крамниці, фотоательє, фабрики, кафе та ресторани, особливості чернівецької кулінарії, гастрономії тощо, колорит мешканців, специфіку міжлюдських стосунків і, звісно, долі людей у вирі історико-політичних змін. Оповідання цієї книги – це історії, близькі кожній чернівецькій родині, багато хто тут впізнає своїх знайомих, друзів, рідних або тих, про яких розповідали старші члени родини чи містяни. Книга Наталії Гриценко наповнена справжнім життям, вона показує те життя і те місто, яке вже в минулому, але воно було – яскраве, насичене, сповнене різноманітних емоцій та відчуттів. Розповідає про тих людей, які своїм буттям це місто наповнювали.

Юзеф Чапський (1896 – 1993 рр.) – видатний польський художник і письменник, довголітній співробітник паризького часопису “Культура”, редагованого Єжи Ґедройцем. Життя Чапського було сповнене важких випробувань і значних творчих звершень. У спогадах “На нелюдській землі” він описує один із найдраматичніших його періодів – від 1939 до 1945 року, коли митцеві довелося зазнати совєтського полону й таборів, а відтак брати участь в організації Польської армії генерала Андерса, її евакуації на Близький Схід і битві при Монте-Кассіно. Важливим завданням Чапського в Польській армії був пошук пропалих безвісти більш як 10 000 польських офіцерів, як потім з’ясувалося, розстріляних без суду і слідства “совєтами” в Катині. Фільм “Катинь” Анджея Вайди значною мірою став творчим переосмисленням розмов режисера з Юзефом Чапським.

Шедевр сербської постмодерної прози, дотепний інтелектуальний детектив, рідкісна книжка, яку водночас хвалить критика і обожнюють читачі.

“Фама про велосипедистів” вперше побачила світ три десятиліття тому – в 1987 році. Як розповідає автор, цей роман писався фрагментарно, непов’язаними розділами, шматками, йому взагалі довший час здавалося, що це якісь окремі фантастичні оповідання. Кінець 80-их – турбулентна пора, коли в соціалістичній Югославії аж клекотіло від видання різноманітних розсекречених документів, сфальшованих рукописів неіснуючих осіб, підтасованої націоналістами “правди” про історичні події, на кухнях переповідали чутки про теорії змов, а в публічному просторі ширилися заклики розвалити федерацію. Під цим кутом “Фама” – документ епохи, його живий нерв, адже автор писав її ще й для того, щоби поглузувати з масового психозу, в який западала його батьківщина, – пише у колонці для “Дня” автор українського перекладу твору письменник Андрій Любка. –

Вірити автору “Фами про велосипедистів” не треба, як і зовсім необов’язково читати цей твір лінійно – від початку до останньої сторінки. Можна жонглювати розділами, як циган сонцем, крутити структурою книжки, наче педалями велосипеда. Все одно від цього нічого не зміниться: Візантія, як і Югославія, на карті вже не з’явиться, а історія не покотиться навспак. Попри це, тридцять років тому цей роман сприймався як дотепна вигадка, а сьогодні виглядає справжньою хронікою нашого божевільного часу”.