Днями у галереї “Дзиґа” (вул. Вірменська, 35) відбулося відкриття проекту “Нацпром 1991 – 2018” відомого українського дуету художників Олега Тістола і Миколи Маценка, який триватиме до 11 лютого.

Створений на початку 90-их дует Олега Тістола та Миколи Маценка під назвою “Нацпром” є не так об’єднанням, як ідеологічно-художньою програмою, у рамках якої творчість обох митців тим чи іншим чином розгортається і при створенні сольних проектів. Серед ключових аспектів, досліджуваних художниками, – проблема ідентичності, інтерпретація історичного досвіду та його інкорпорація в актуальні культурні процеси, різноманітні масові стереотипи і міфи. Бачачи глухі кути, у які заходять спроби раціонального осмислення наявного стану речей, автори пропонують мистецтво як універсальний інтелектуально-емоційно-естетичний інструмент рефлексії та аналізу.

Для назви “Нацпром” самі автори пропонують декілька різних тлумачень – “національні промисли”, “національна промисловість”, “національна промоція”. Творчість “Нацпрому” – це авторське художнє дослідження, гіпотетичним результатом якого вбачається створення брендової арт-продукції, що синтетично втілювала б специфіку національної культури та представляла її в світовому контексті.

Протягом тривалої співпраці “Нацпромом” були реалізовані численні живописні, фото-, інсталяційні та скульптурні проекти, в яких рефлектувалася українська історія та сучасність у глобальному контексті (“Музей Ататюрка”, “17 вересня”, “Музей архітектури, “Музей України”, “Мать городов”, Made in Ukr та ін.).

Схильність до іронії та містифікації не зменшує серйозності питань, до яких художники зверталися ще на початку 90-их – першому етапі становлення незалежної української державності і формування культурного простору. Більшість цих питань і сьогодні лишаються гострими, стаючи предметами історіографічних дискусій та інструментами політико-ідеологічних маніпуляцій. Апелюючи до знакових історичних подій та персон, овіяних легендами, “Нацпром” створює власний міф, сповнений смислових нашарувань і парадоксальних зіткнень, нагадуючи про циклічність і контроверсійність історії та необхідність постійної саморефлексії в контексті актуальних соціокультурних процесів.