Роман “Інтернат” Сергія Жадана розповідає про те, як змінилося життя людей, коли на сході України почалася війна. “…Одного разу прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь, – ідеться в анотації. – Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі… Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутись назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитись, на чиєму боці його дім…”.

Зі слів Сергія Жадана, “Інтернат – це одна з локацій роману. Але разом із тим  це ще й метафора. Метафора світовідчуття, метафора загубленості, недолюбленості врешті-решт”. На думку автора, “цю книгу добре було б прочитати людям, які ніколи не були на українському сході, які складають своє враження про Донбас та українсько-російську війну виключно з повідомлень ЗМІ та загальних настроїв у соціальних мережах. Тим, що готові за електоральними відсотками побачити живі обличчя”.

У центрі нового роману Наталки Сняданко – особиста історія одного з найекстравагантніших членів імператорської родини Габсбурґів Вільгельма, більше відомого в Україні за бойовим псевдонімом Василь Вишиваний. У романі його українську ідентичність розширено уявною – ймовірною – частиною біографії. У ній він не помирає в стінах Лук’янівської в’язниці, як відбулося насправді, а опиняється в радянському Львові, одружується, виховує сина й онуку, разом із дружиною, котра походила з давньої львівської родини, намагається пристосуватися до нової суворої дійсності. Водночас цей роман – історія кількох родин, країн, епох, воєн і міжвоєнь. Це віддзеркалення австрійського в польському, польського в австрійському, українського в радянському і навпаки. Це галицький мікрокосмос у кількох поколіннях і кількох епохах із притаманними лише цьому закутку Європи химерними поєднаннями мовних, кулінарних, звичаєвих реалій та людських доль, переповідання яких часто набагато химерніше і фантастичніше за будь-яку літературну фікцію.

Новий роман Любка Дереша “Спустошення” – про межу, з-за якої не повертаються. “Реставрація імперії і проект надлюдини, воля й обумовленість, герої креативного класу і нова Орда, що жене своїх коней із розверзлих надр свідомості. Спустошення шириться світом, – ідеться в анотації. – Спекотний серпневий день. Троє чоловіків опиняються на одній лінії подій. Кожен здійснює відчайдушну спробу змінити власний сценарій, сценарій людей навколо, сценарій історії. Відомий журналіст Федір Могила влаштовується помічником серйозного інвестора, який бажає вкрай швидко сформувати ринок психотехнологій. Вони вступають у альянс із колишнім працівником радянських закритих лабораторій професором Гуровим, щоби здійснити інноваційний прорив. Однак кожен із учасників цього союзу, як виявляється, має приховані мотиви. Що це? Сценарії, запущені з аномальної Зони? Постінформаційний апокаліпсис? Жадоба сенсу, щоби вистояти в боротьбі зі Звіром, якого Гайдеґґер називав Ніщо?” “Спустошення” – роман для тих, що знають щось про маніпуляції свідомістю і медитацію, про хаос і несвідоме, про “чорних лебедів” і про Звіра, котрий крадеться в пітьмі. Цю книжку не вийде читати разом – її треба читати самому, вдумливо, входячи в її настрій і ритм, вловлюючи її красу. Так вона розкриється для того, хто шукає в літературі глибини. В цій книжці є атмосфера, є історія про любов і велику таємницю, кожна з яких по-своєму поглинає людину, даючи густе і неперевершене відчуття безнадії та романтики, як це вміє робити тільки Дереш.

Новинка від автора бестселерів “Залишенець” та “Маруся”. “Троща” – це роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом і продовжують боротьбу, як і раніше. Для головного героя, вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба не забулася. Та раптом він бачить на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, і спогади наринають на нього з новою силою. “Свої” і “чужі”, дружба і розбрат, кохання і зрада, помилування і помста, свобода і неволя… Перед його очима знову розгортаються бої та тривають допити, постають обличчя різних людей, та ніяк не з’являється личина зрадника.

Роман “Лютеція” – черговий постмодерний витвір Юрія Винничука з елементами містики, детективу, еротики, гумору і смутку. Автор зупиняється, як колись Данте, “на півдорозі”, щоб озирнутися назад і довідатися, хто він насправді, прагнучи звести порахунки зі своїм молодечим бунтом проти оточуючої совєтської дійсності, розкопати щось більше про свою родину. І все це на тлі нестримних любовних пригод не тільки самого автора, а й львівського донжуана Івана Вагилевича. Таємничу Лютецію, дівчину зі снів, розшукують герої роману. На перепоні цих пошуків стоїть не менш таємнича організація, члени якої мають імена карт. А десь поза цим світом триває Велика Битва, звістки про яку приносять ціною свого життя мужні Листарі, до яких належить і Лютеція.

У центрі роману – вихованці Митрополита Шептицького – Теофіл Володимирський та Іван Великодній, які щойно закінчили духовну семінарію. Іван розпочинає служіння в далекому гірському селі, а закоханий Теофіл зволікає з висвяченням і залишається у Львові поруч із Митрополитом. Страждання і смерть, що прийшли з Другою світовою, кардинально змінюють цінності та переконання героїв, а врешті й їхні долі. Обох чоловіків окупанти намагаються використати, щоби схилити Митрополита на свій бік. “Скабічевський розумів, що просто налякати Шептицького не вийде, не з тих він людей. Якогось компромату на нього теж не було. Тоді доведеться заходити з боків, бити через інших людей. Як мінімум – оточити Митрополита своїми агентами, як максимум – почати впливати на Шептицького, – пише Владислав Івченко у романі. – Завдання було амбітне, та Скабічевський був і сам людиною амбітною. Зараз узяв вирізку з церковної газети про випуск семінаристів у Львові. При статті була фотографія Митрополита з двома випускниками. Скабічевський вже чув про двох сиріт, вихованців Шептицького, яких називали дітьми Митрополита. Теофіл та Іван. Теофіл видавався цікавішим, бо залишився у Львові, працював у книгозбірні митрополичого палацу. Спіймати б цю рибку на гачок! Скабічевський дивився на фотографію Теофіла і хижо посміхався”. Жорстокі вбивства, несподівані зради, ігри з совістю, погрози і шантажі штовхають Івана й Теофіла на важкий шлях. Чи вдасться побороти зло силою віри, чи доведеться взяти до рук інакшу зброю? Ось питання, до якого пасинки Митрополита зовсім не готові…