Днями у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (просп. Свободи, 20) відбулося урочисте відкриття виставки Юрія Коха “Фактор Львова. Малярство”, яка триватиме до 10 жовтня. До експозиції ввійшло понад вісімдесят живописних творів із циклів “Стінопис”, “Ардекох”, “КОХаний Львів” та інших, створених з 1989 по 2017 рік.

У рамках проекту завтра, 8 вересня, о 17.00 в цьому ж музеї відбудеться зустріч з митцем, без якого вже неможливо уявити Львів, та й Коха без нашого міста також. Упродовж кількох десятиліть Юрій Кох є провідним митцем у висвітленні найрізноманітніших аспектів життя Львова. Чільною темою його творчості виступає Місто в історичних, еротичних та метафізичних проявах із невід’ємною психоделічною субстанцією – Персоною.

“Фактор Львова” є етапною виставкою художника, спричиненою появою кілька років тому нових ідейно-тематичних напрямів, означених автором як “Стінопис” та “Ардекох”. Окремі твори названих циклів уже експонували в кількох галереях Львова та Києва, а також за кордоном.

“Це справді унікальний випадок маємо у Львові, коли змішалося стільки культур, мов. Були різні випадки з цими всіма синтезами. Чи вони були добрі, чи вони були погані, чи були невдалі, чи вдалі, матеріалів для вивчення дуже багато”, – признається художник.

Малярський цикл “Ардекох” виник на ґрунті “порожнин”, недороблених митцями 20 – 30-их років ХХ століття. Використавши співзвучність відомого стилю зі своїм прізвищем, художник отримав водночас підказку та підтримку для своєрідного мистецького “доповнення”.

“Щось недомалювали наші хлопці у 1930-их роках”, – якось ніби пожалівся мені Юрко ще в минулому тисячолітті про “тамтой” мистецький Львів. Чи то йшлося лише про Галичину, а чи про всю Східну Європу, тепер не є суттєво. Важливе те, що художник зробив належні висновки і, як справжній мистець, просто не встояв перед навислою спокусою допрацювати очевидно недороблене, – розповідає філософ і товариш художника Дан Шумило. – Чималу, а може й вирішальну роль у формуванні АРДЕКОХівських смаків відіграла побутова естетика та дизайн львівського житла, в котрому виростав майбутній художник. Адже з помешкань Західної України 1960-их років ще не зникли на смітниках меблі європейського та азійського дизайну, а залежані в креденсах довоєнні польсько-українські газети та часописи, які пачками здавали на макулатуру школярі-піонери, були пересичені сецесійно-ардеківською нарочитою естетикою, первинно не зрозумілою дубовим будівникам комунізму. Що було, те було, але примітно, що навіть епоха хіпі та рок-н-ролу, куди до нестями занурювався юний “Кошик”, не поруйнували глибоко закладених підвалин краси “тамтого” довоєнного Львова”.

“Крізь стіни я краще бачу” – цієї репліки Юрка Коха було б достатньо для характеристики тепер вже повномасштабного напряму творчості, який для обізнаних виглядає закономірним і послідовним розширенням смислового діапазону, відкриттям нового “формального” фактору для глибшого проникнення у космос Міста. Примітним і приємним є той факт, що й тепер автор не полишає виваженого роками “сюжетного” портретування знаних і незнаних Персон міста, “портретів” будинків та вуличних сценок, ширяючи над Львовом з минулого в майбутнє…