“До Галичини” (Nach Galicien) – перша книжка Мартіна Поллака, яка вийшла 1984 року. У ній письменник, як вказано в анотації, “розвіює австрійський “цукровий” міф про колишню коронну землю Австро-Угорської імперії. Його уявна подорож проходить Східною Галичиною – ландшафтами скрути й нужди, де нафтові магнати та рабини-чудотворці гротеск­но співіснують із бідними єврейськими штетлями, де русини, поляки, румуни, гуцули, вірмени, караїми, німці, роми ледь виживають у корумпованому й неписьменному краї, де водночас твориться багатомовна культурна мозаїка та пишеться прекрасна література”.

“Волокнисті сонця” (Fadensonnen) – шоста книга повного видання Пауля Целана у перекладі Петра Рихла. Вона налічує 105 віршів, розділених на п’ять циклів. З’явилася вона у вересні 1968 року у видавництві “Зуркамп ферлаґ” (Франкфурт-на-Майні), всього за рік після виходу книги “Злам подиху”. “Поетична збірка “Волокнисті сонця” є найоб’ємнішою і, напевне, “найважчою” збіркою вір­шів у творчості Пауля Целана. Це засвідчила також сучасна йому літературна критика, яка після її появи виявилася доволі безпорадною й відреагувала такими паролями, як “суб’єктивна зашифрованість”, “езотерична таємна мова”, “суцільний герметизм” тощо. Тут знайшли своє вираження Целанові пошуки абсолютного вірша в особливо екстремальній формі, але, можливо, на цьому шляху він і справді проник до незвіданих сфер мови й крайніх меж поетичного промовляння, які для нас тільки жевріють у недосяжній далині. У своїй образній щільності й лаконізмі це вже поетична мова майбутнього”, мовиться в анотації.

Упорядкування, переклад з німецької, післямову та глосарій німецькою і українською зробив Петро Рихло.

“Світи і лабіринти” – це трилер з елементами детективу та психоделіки. Ірині Червінській вдалося створити якісний текст, який поповнить відповідну нішу української жанрової літератури. Головний герой роману – молодий чоловік, який чи то втратив свою ідентичність, чи несподівано для себе опинився у полоні різних ідентичностей. Усе відбувається так блискавично швидко і карколомно, кадри блимають, не встигнувши зафіксуватися в свідомості, що головний герой навіть не має найменшого шансу отямитися, аби збагнути, де насправді він і яка із численних реальностей його.

До книги Сергія Воронцова ввійшли есеї, присвячені більш відомим і менш відомим, а комусь і зовсім не знаним особистостям, які в різні часи мешкали у Чернівцях. З кожною сторінкою на читача чекають відкриття яскравих, самобутніх світів із непов­торними історіями. А з ними із несподіваного ракурсу відкриватимуться Чернівці.

Автор не просто оповідає – він розмовляє, спілкується з читачем-співрозмовником, захоплено ділячись з ним історіями, що виникли з міського повітря.

Роман Ігоря Штікса “Стілець Еліяху” неабияк потішить шанувальників балканської літератури. У зв’язку з ним доводиться говорити про питання ідентичності. Цей текст можна зарахувати до так званої літератури-свідчення, адже головна тема роману – війна у Сараєві. Події у Боснії та Герцеговині зображені в контексті повернення, пошуку і віднайдення себе. Ріхард Ріхтер – успішний австрійський письменник. Волею випадку (якщо взагалі можна говорити про випадковість) він дізнається, що все своє життя вважав себе не тим, ким був насправді. Повертаючись із Парижа додому, до Відня, він і не підозрював, що лише розпочинає шлях до ще однієї своєї домівки, яка є в Сараєві. Аби віднайти себе, йому потрібно скласти дві половинки свого минулого. Вкидаючи свого героя у вир війни, Ігор Штікс показує очима європейця не лише весь жах боснійської бійні, а й цинічно-байдуже ставлення до неї Європи. Чи готовий він сприйняти цей світ як свій і залишитися в ньому? На сторінках “Стільця Еліяху” українські читачі знайдуть чимало аналогій з подіями в Україні, впізнають позицію світу, але й замисляться, очевидно, чи надто вони переймалися подіями 1992 року у Боснії та Герцеговині.