"Opera Magna" зазвучала у галереї "Дзиґа" стараннями львівської художниці, співорганізатора текстильних імпрез "Текстильний шал", "Гобелен" та нового щорічного експозиційного проекту "Тескиліzm" Володимири Ганкевич. Зазвучала у чорно-біло-червоних барвах, черговий раз підтвердивши, що звук кольору може бути не менш виразним, ніж той, який сприймаємо вухом. Саме тому експозицію авторського текстилю супроводжують світлини рук на клавіатурі музичного інструмента.
"Opera Magna" зазвучала у галереї "Дзиґа" стараннями львівської художниці, співорганізатора текстильних імпрез "Текстильний шал", "Гобелен" та нового щорічного експозиційного проекту "Тескиліzm" Володимири Ганкевич. Зазвучала у чорно-біло-червоних барвах, черговий раз підтвердивши, що звук кольору може бути не менш виразним, ніж той, який сприймаємо вухом. Саме тому експозицію авторського текстилю супроводжують світлини рук на клавіатурі музичного інструмента.
Як розповіла Володимира Ганкевич "Пошті", яка у рідному місті самостійно виставляється украй рідко, ідею нинішньої імпрези продиктував первісний матеріал - синтипон. Почавши працювати з ним, художниця настільки цією роботою захопилася, що й незчулася, як творів, пронизаних звучанням її душі, назбиралося на окрему експозицію, в яку оформити їх їй допомогли чоловік і куратор дійства "Opera Magna" Василь Бажай та син і мистецтвознавець в одній особі Роман Ганкевич.
"Я переважно не називаю свої роботи, бо не є людиною від літератури, - зізнається Володимира Ганкевич. - Однак у цьому випадку зважила на поради чоловіка та сина, тим більше, що ці поради вписувалися у те, що відчуваю. А маючи дуже добрий слух від природи та навчання музики за плечима, я уже давно хотіла знайти відповідність мелодії чи музичного твору до певного виміру матеріалу. Те, що є у цій експозиції, вийшло за межі однієї мелодії, і ми "охрестили" це "Оперою" із зачином та розв'язкою. Синтипон, (який сам по собі містить у собі багато об'єму, повітря) після того, як з ним попрацювали руки творця, спресовується в капсули. Але це повітря все одно відчутне і в поєднанні з іншими чинниками дає багато простору для індивідуальних асоціацій".
"Усі ці "легато", "стакато", "тенато", "портаменто" матеріалу, - каже про художницю мистецтвознавець Роман Ганкевич, - породжують завершений мистецький твір кольору і форми, простору і фактури. З одного боку, чорно-білі об'єкти Володимири формують нотні стани для фортепіано з волокном, з іншого, самі є завершеними "партіями" у величній текстильній опері".
Важливим аргументом у тому, аби цю текстильну оперу почули, є ще один момент: Володимира Ганкевич, як зауважив про неї на відкритті виставки мистецький директор "Дзиґи" Влодко Кауфман, належить до художників, які прагнуть позбавити художній текстиль окреслення "прикладне мистецтво" через те, що це окреслення часто-густо (навіть у творчому середовищі) сприймається, як щось менш вартісне, ніж мистецтво живопису чи скульптури. "Коли йдеться саме про творчі проекти, - наголосив Владко Кауфман, - жанр - це щось другорядне. Головними мали б бути ідея та сам художник".