Василь Гутковський, генеральний директор літературної агенції "Піраміда", про книговидання та кризу

Акцію "Читай з "Пірамідою!", під час якої ( а тривала вона з першого по останній день березня) - купивши хоча б одне видання літературної агенції "Піраміда" -  можна було отримати у подарунок яскравий нотатник із зображенням обкладинок книг видавництва та фото авторів, підтримало багато книгарень України, зокрема, сімнадцять у Львові. У час економічної кризи така ініціатива видалася справді несподіваною і головне - обнадійливою - урешті-решт все таки буде добре. Але чи аж такі веселі перспективи в українського книговидання - про це розмова із основним генератором недавньої ініціативи та генеральним директором літературної агенції "Піраміда" Василем Гутковським.

- Отже, чи такі акції справді дієві і як вони впливають на продаж книжок?

- Якби акція відбувалася рік тому, то можна було би говорити, що це суттєво збільшило продаж книжок. У нинішніх економічних реаліях, коли книжка не є продуктом  першої необхідності, навіть збереження продажу книжок на рівні, який був раніше, можна вважати видавничим успіхом і  добрим наслідком акції. Утримуючи рівень продажу та паралельно працюючи на позитивний імідж видавництва, ми водночас заявили - панацеєю від депресії  може стати книжка. І це спрацювало. 

- Якою книгою цікавилися найчастіше?

- Не однією, а всіма книжками Марії Матіос, навіть збіркою її поезій. Цікаво, що поезію практично не видаємо, оскільки через відсутність спонсорів у все вкладаємо власні кошти. А поезія - некомерційна. Однак дві поетичних книги - Марії Матіос та Григорія Чопика "Чорна чайка", що їх ми видали, упродовж цього місяця підтвердили свій комерційний успіх. 

- Як загальна економічна криза відбилася на видавництвах? Які проблеми додалися до тих, що існували раніше?

- Усупереч песимістичним прогнозам, що через обмежені фінансові ресурси люди книжок купувати не будуть, продаж книжок залишається ста­більним, принаймні наших. Зараз "Піраміда" повернулася зі столичної книжкової виставки "Медвін",  то у цій площині показники навіть кращі, ніж були минулого року. Але це тільки один бік медалі. Інший - оскільки курс долара суттєво підвищився, це вимило за останніх півроку з видавництв практично всі обігові кошти. Бо, по-перше, чимало таких структур брало кредити на розвиток, які сьогодні потрібно повертати, а з банками  далеко не завжди можна знайти порозуміння. По-друге,  удвічі зросла вартість усіх поліграфічних матеріалів. Є ще один аспект - постачальники цих матеріалів (якщо говорити про Україну в цілому) вимагають зазвичай або передоплати, або розрахунку упродовж максимум тижня з дня продажу. А виробництво книжки - тривалий процес, як і наступне повернення вкладених у це виробництво коштів. Нам у цій площині простіше, бо маємо свою друкарню. Інші вимушені оплачувати наперед ще й поліграфічні послуги.  З огляду на те, що немає кредитування обігових коштів, попередні оплати для багатьох видавництв сьогодні - проблема номер один. Правда, варто зазначити, що з таким кредитуванням проблема  в Україні існувала й до кризи. Бо в нас, на відміну від Європи, книга заставою бути не може. Тобто маючи на складі книжок на півтора-два мільйони гривень, видавець не має жодного шансу взяти під них кредит для обігових коштів. І ось це серйозна проблема, в яку повинна би втрутитися держава. Остання книжкова виставка "Медвін" засвідчила, що книжкових новинок маємо учетверо менше, ніж минулого року. Якщо раніше видавництво щомісяця продукувало десять нових назв, то сьогодні добре, коли дві-три. І може бути ще гірше.

- Який бачите вихід?

- Оскільки кредитування сьогодні навряд чи можливе, варто би на державному рівні подумати про зміцнення мережі книжкових крамниць. За офі­ційними даними, маємо в Україні 1 116 таких крамниць, хо­ча в кінці 90-х років таких було учетверо більше. "Піраміда" реально працює з 200-ма  по всій Україні, окрім Криму. Але щороку опиняємося в ситуації, коли нас "кидають", тобто нема жодної надії дочекатися проплат. І хоча надалі викреслюємо такі книгарні із переліку партнерів (а без "кидал" рік, на жаль, не минає), прибутків це не додає. І  в такій ситуації не лише ми, а й інші видавці України.

- Чи реально повернути заборгованості через суд?

- Якби ми відвантажили одній книгарні книжок на 50 тисяч гривень, тоді вартувало би вкладати  в судові витрати (оплату юристів, відрядження наших працівників на судові засідання, особливо, коли йдеться про книгарні в інших містах держави тощо). А так - шкірка вичинки не варта. Бо дуже часто виявляється, що судимося із юридичною особою, яка не має майна. Про що йдеться? Одні й ті ж засновники створюють дві юридичні особи. Одна юридична особа, маючи на балансі приміщення, здає його в оренду іншій, яка майна не має. Набравши для продажу книжок ( а зазвичай всі працюють із післяплатою), юридична особа, яка не має майна, банкротиться і на зміну їй приходить інша. Якщо, скажімо, така столична книгарня винна мені три тисячі гривень, то доводиться махати на це рукою, бо занадто дорого їздити до Києва й назад. Хоча коли таких книгарень десять? Тобто найбільша проблема видавців - навіть не кредити, а налагодження мережі продажу книжок (зокрема, гур­тівні). В Україні, на жаль, не маємо великих гуртових гравців ( попри те, що такими називають себе троє-четверо), як є , скажімо, в Росії чи Польщі. Жодна гуртівня не готова викупити тираж книжки 25000 чи 50000 (заплативши суттєвий аванс і пунктуально розраховуючись упродовж наступних кількох місяців). А так є в усьому цивілізованому світі. Тобто видавці часто-густо змушені працювати з крамницями напряму. І тут уже успіх книг (а відповідно, й видавництва) залежить від того, наскільки фаховими є продавці у цих крамницях, як вони працюють із відвідувачами, яким тоном і що саме їм відповідають  тощо.

- Скільки у Львові не відбувалось Форумів видавців, на кожному виокремлювали проблему експансії дешевих книг, виданих в Росії. У зв'язку з кризою ця проблема загострилася? 

- У цій площині я оптиміст. Книжка, видана в Росії, має бути на нашому ринку, як і книжка, видана у Польщі, Німеччині, інших країнах. Інша річ, що вона має потрапляти до нас не контрабандою чи ще якось, а проходити на рівних те митне "очищення", якому піддають книги, видані деінде.  Великою проблемою для вітчизняного книговидання є не так книга, видана у Росії, як те, що не виробляємо належної якості паперу, фарб, інших поліграфіч­них матеріалів. Скажімо, папір Дніпропетровського паперового комбінату (хоч і на кілька гривень дешевший за імпортний) такий поганий, що продуктивність праці імпортних друкарських машин із ним падає удвічі. Відтак у підсумку, якщо брати його, це буде дорожче, аніж закупляти якісний папір імпортного виробництва. Якщо говорити про Росію, то там пільги були запроваджені для цілої книговидавничої галузі. У нас  видавці вивільнені від ПДВ та податків з доходу, що стосується прибутків, але вимушені ПДВ та ці податки платити, що стосується закупівлі поліграфічних матеріалів.

- На одному із засідань книговидавців України нещодавно прозвучало, що наша ситуація із експансією ринку ро­сійської дешевої книги дуже схожа до тієї, яку  в 70-х роках ХХ століття  пережила Канада. Маючи агресивного суперника у сфері книговидання -  США, Канада змогла подолати кризу через впровадження "Програми розвитку книговидавничої сфери", яка передбачала "надання фінансової допомоги фірмам-дистриб'юторам національної книжки, підприємцям, які займалися рекламою та маркетингом канадських книг, та виділення коштів для реклами та просування книжок та їхніх авторів на міжнародних ринках". 

- Така "Програма" спрямована на підтримку навіть не так видавництв, як оптовиків, була би дуже на часі й у нашій державі. Не менш важливою видається мені й підтримка (хай невелика) державою ЗМІ чи журналістів, які пропагують українську книжку.

- Окремі видавці вважають, що промоція книжок у ЗМІ нічого насправді не дає. Бо коли виходить рецензія на книжку в серйозному журналі на Заході, це автоматично робить книжку бестселером. У нас же така рецензія практично нічого не означає.

- Я би не був таким категоричним. Промоція у ЗМІ пробуджує в людях зацікавлення тією чи іншою книжкою або її автором. І завжди більша увага читача до книги, про яку люди вже десь читали чи чули по радіо чи телебаченню, аніж до тієї, про яку ЗМІ мовчать. Інша річ, що на те, аби книга стала бестселером, окрім таланту самого автора, мають працювати ще й інші чинники. Але це тема іншої  розмови. 

- Василю,  чи можливий у час кризи старт молодих письменників? Чи готові видавці сьогодні вкладати кошти в нові імена?

- Якщо відверто, то ні. І знову ж таки причина - в міні­мальних обігових коштах, що їх видавець зі зрозумілих причин вкладе радше у відомого автора, аніж у початківця. Але так буде не завжди. Вірю, що ситуація урешті-решт зміниться на краще, адже так є у житті - смуга чорна, смуга біла...

- Як вважаєте, до яких пір триватиме період виживання? Коли плануєте повернутися на належні рейки?

 - До кризи ми щороку збільшували  асортимент продукції удвічі-утричі. Сьогоднішні реалії відкинули нас на три-чотири роки назад. Відтак видаємо у п'ять разів менше нових книжок, ніж раніше. Паралельно робимо усе можливе й неможливе, аби утримати тиражі. Але знову ж таки, чи це довго вдаватиметься, не знаю. Знаю інше - людина не повинна втрачати надії. І власним прикладом цю тезу намагаюся підтверджувати щоденно...