Днями в прокаті стартувала канадська драма “Гіркі жнива”. 22 лютого у Києві  відбулася її прем’єра за участі режисера Джорджа Менделюка, продюсера Яна Ігнатовича, виконавчого продюсера Денніса Девідсона, виконавиці головної жіночої ролі Саманти Баркс та історичного консультанта фільму Людмили Гриневич. А вчора Ян Ігнатович завітав до Львова, аби особисто представити цю кінострічку в нашому місті.

Це епічна прониклива сага про велике кохання на тлі трагічних подій української історії початку ХХ століття. Життя молодого хлопця і його коханої змінюється назавжди в 1933-ому, коли їхня родина і земляки стають жертвами Голодомору і сталінських репресій. Це історія про любов усупереч смерті, непереборну волю до життя і дух боротьби, який не згасити. 

Над створенням фільму працювала міжнародна команда кінематографістів з британськими, голлівудськими і українськими акторами в головних ролях – Баррі Пеппером, Тамером Хассаном, Теренсом Стемпом, а також Олександром Печерицею і Остапом Ступкою. Зйомки фільму тривали в Україні та Великобританії. 

Звідки взагалі взялася ідея створити художню кінокартину про Голодомор і чому відомий канадський філантроп вирішив витратити на неї свої 20 мільйонів доларів?

Нащадок старовинного козацького роду Річард Бачинський-Гувер задумав написати історію, яка лягла в основу драми “Гіркі жнива”, понад десять років тому. Він працював над сценарієм в Україні, де вивчив безліч історичних документів і свідчень. У 2011 році чоловік приніс першу версію сценарію Яну Ігнатовичу – фінансистові з Торонто і знаному в Канаді філантропу. Сценарій його зацікавив, що й не дивно, адже родина Яна Ігнатовича втекла з України наприкінці 1940-их років. Тож чоловік почав досліджувати тему Голодомору і його висвітлення в кіно: “Я дізнався, що існує кілька українських документальних фільмів про Голодомор та жодного художнього фільму англійською мовою. Захопився можливістю розказати історію про цей страшний геноцид глобальній аудиторії. Я хотів, щоб цей фільм зачіпав людські емоції, щоб глядачі змогли відчути те, що сталося в Україні. Вирішив, що фільм надто важливий, щоб його не зняти, тож усі фінансові витрати взяв на себе. Усвідомлюючи, що треба доробляти сценарій і залучати команду професіоналів, ми зв’язалися з Джорджем Менделюком”. 

Та, як виявилося, історичний контекст фільму чимало значив і для майбутнього режисера драми. Перш ніж зустрітися з чоловіком у Німеччині та втекти до Канади, мати Джорджа Менделюка пережила Голодомор на початку 1930-их років. Вона втікала з Харкова до Львова… пішки. Режисер переписав сценарій “Гірких жнив” разом із Річардом Бачинським-Гувером, винісши на перший сюжетний план роман молодого художника та його дружини. 

Для того, аби максимально реалістично відтворити історичні події, творці фільму консультувалися з істориками, зокрема з уже покійним Орестом Субтельним, автором основоположної книги “Україна: історія”, а також із Людмилою Гриневич, доктором історичних наук з Києва. Під час роботи вивчали й твори іноземних колег: “Жнива скорботи” відомого історика зі Стенфордського університету Роберта Конквеста і працю Тімоті Снайдера “Криваві землі” – трагічний трактат про вплив Другої світової війни на Україну. 

“Гіркі жнива” можна було запросто зняти в Канаді, де центральні прерії разюче подібні до українських пшеничних полів. Але творці фільму відчували, що необхідно знімати в тих районах, селах і містах, де, власне, й чинилися звірства Голодомору.

Київська продакшн-студія Radioaktive Film зібрала команду місцевих фахівців, яка б допомагала англо-американським акторам та знімальній групі. “Найбільшою проблемою було те, що місцева команда ніколи не працювала в таких масштабних проектах. У нас було 50 знімальних днів, 20 додаткових днів та ще кілька запасних днів. Довелося чимало попрацювати з реквізитом, трюками, піротехнікою, стріляниною та спецефектами. Іноді на майданчику працювало до трьох сотень людей з додаткового персоналу. Годі й казати про мовні бар’єри, сніг та холод”, – зауважує один із продюсерів картини  Чад Береджер.

Реконструкція широкомасштабної історичної трагедії цих теренів виявилася зворушливим досвідом для його українських колег. “Для зйомок фільму потрібна велика команда. Більшість із цих людей жили в Україні. Чи не кожен залучений до зйомок українець втратив когось під час Голодомору. То був дуже емоційний досвід, адже іноді ми знімали сцени, подібні до історій, що їм розповідали батьки, бабусі та дідусі. Для них це був важливий фільм, і цю значущість відчували всі”, – згадує Ян Ігнатович. 

Джордж Менделюк отримав дозвіл знімати сільські сцени в Музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові, тож у кадрі – автентичні декорації і справжні хати, збудовані 100-150 років тому. Народний одяг та військову форму акторам підбирали українські костюмери Тетяна Федотова, Галина Отенко і Олександра Стьопіна. “Дехто з акторів носив автентичний одяг 1920-30-их років. Мороз проймає, як бачиш акторів у автентичному вбранні армійських офіцерів, енкаведистів та ще й верхи. Страшно було. Знімаючи надзвичайно емоційну історію, наші люди, оператори просто плакали”, – признається Джордж Менделюк.

Режисер конче хотів зняти для цієї драми традиційні українські жнива: “У серпні, ще до того як “Гірким жнивам” дали зелене світло, я вирішив, що треба їхати й відзняти цю сцену, байдуже, запустять фільм у виробництво чи ні. Два дні подорожував сільською Україною, знімав. Ми залучили українських акторів, які жали та співали пісень. У цих співах поєдналися язичницькі та християнські мотиви, тож ми прагнули зафіксувати цей елемент української культури, який нині майже зник”.

Повернувшись усією знімальною групою до України в жовтні, творці фільму почали фільмувати в різних історичних локаціях, зокрема й у в’язниці. “Це справжня темниця під землею. Колись у ній ув’язнювали, катували та знищували українців”, – пояснює оператор Даг Мілсом. 

І хоча виконавець головної чоловічої ролі Макс Айронс ретельно готувався  до зйомок та багато читав про Україну, опинившись тут, він одразу відчув глибокий зв’язок із землею та народом: “Україна дивовижно прекрасна і дуже романтична. Я відчуваю, що українці рішуче прагнуть подолати трагедії минулого. Куди не глянь – зустрічаєш докази цього. Ми працювали з українцями, які до того не були задіяні в зйомках художнього фільму. Спершу трохи заважав мовний бар’єр, але зрештою все закінчилося добре, ми зробили дивовижну роботу”.

За іронією долі “Гіркі жнива” почали знімати напередодні громадянського повстання проти президента Віктора Януковича. “Ми мусили поводитися дуже обережно, адже Янукович був одним із тих, хто заперечував Голодомор. Власне тому ми не дуже розголошували сюжет “Гірких жнив”. Основні зйомки закінчилися за три дні до 21 листопада 2013 року, коли розпочалася хвиля громадських протестів відома як Євромайдан, – пояснює Ян Ігнатович. – У січні 2014 року знімальна група повернулися на три дні додаткових зйомок в Україну. Ми опинилися серед революції. За страховими зобов’язаннями мусили поселити наших акторів у готелі за кілометр від заворушень і нікуди не ходити. Проте деякі члени знімальної групи відвідали майдан Незалежності, порушивши заборону. Вони стали свідками справжньої революції”.

На роль молодого селянина Юрія, який їде до Києва вчитися мистецтва, стає політичним в’язнем та ризикує усім, аби возз’єднатися з дружиною, запросили британського актора Макса Айронса. Готуючись до ролі Юрія, він вивчав українську історію, навіть брав уроки малювання, щоби реалістичніше імітувати роботу свого персонажа на екрані.

“Ми знаємо чимало драматичних історичних подій, та про цей період української історії, що позначився на житті десятків мільйонів людей, говорили нечасто. Коли я познайомився з Джорджем, то зрозумів, наскільки пристрасно він хоче повідати цю історію, – пояснює актор. – Мене зацікавили випробування, що випали на долю Юрія, та мужність, з якою він їх долав. Захотілося розповісти про цей унікальний для багатьох українців досвід, дослідити цю історію”.

Британська актриса Саманта Баркс, яка засвітилася в мюзиклі “Знедолені” (2012 р.), також радо сприйняла пропозицію долучитися до фільму, втіливши в ньому головну героїню Наталку. Як і чимало молодих людей поза Україною, вона нічого не знала про Голодомор, але з пристрастю віддалася ролі та зіграла просто блискуче.

“Ця роль – мрія кожної акторки, адже життя Наталки сповнене як падінь, так і злетів. Від кохання та одруження до розлуки з чоловіком та збезчещення радянським офіцером. Читаючи сценарій, бачачи, які жахи довелося пережити Наталці, була вражена. Я знала, що ця роль – справжній вихор, – каже Саманта Баркс. – Коли знімали сцену, в якій партієць Сергій приходить у село та стріляє людей, я дізналася, що ті вантажівки в кадрі – справжні, що вони перевозили трупи в 1930-их роках… Ми з Люсі Браун, яка зіграла роль Олени, здригнулися, усвідомивши, що все це відбувалося насправді! Від цього фізично не вистачає повітря, і ви уже не можете залишитися байдужими. Захопилася сценарієм і через те, що фільм знімали не українці, хоча ця трагічна історія й сталася в Україні. Люди мусять знати про Голодомор”.

Знаний у Великобританії як виконавець кіношних лиходіїв у фільмах “Бетмен: початок”,  “Порок на експорт” та  в серіалі HBO “Гра престолів” актор Тамер Гассан зацікавився можливістю зіграти злодія іншого штибу в “Гірких жнивах”. 

“Сергій, імовірно, найгірший зі злодіїв, яких мені довелося втілювати. Утім він солдат і вважає, що чинить правильно, навіть попри те, що робить це з холодним серцем. Це дивовижна роль. На відміну від типового лиходія Сергій набагато глибший. Ось він – убивча машина, а в наступному кадрі – зіщулена маленька дитина. Щось усередині турбує його та змушує чинити лихо”, – пояснює актор.

На роль Івана, гордого патріарха, змушеного боротися проти більшовицьких окупантів, потрібен був надзвичайно авторитетний актор. Класик британського кіно Теренс Стемп став знахідкою Менделюка. У “Гірких жнивах” Теренс є ідеальним утіленням архетипу діда.

Та не британцями єдиними! Роль одного з друзів і односельців Юрка виконав актор Національного театру ім. І. Франка Олександр Печериця,  якого українські глядачі запам’ятали як одного з героїв серіалу “Століття Якова”.

“Багато епізодів, які прочитав у сценарії, відлунюють з тим, що колись розказували мені бабуся і дідусь про ті страшні часи Голодомору. Вдячний авторам проекту за те, що запропонували роль в цьому фільмі, ще й тому, що на знімальному майданчику я зустрів кохання, – розповідає  Олександр Печериця. – Моя дружина – виконавиця однієї з епізодичних ролей. Через якийсь час після зйомок ми побралися і розписалися під тим самим деревом у Пироговi, де й познайомилися”.