І саме тоді, з маминою та бабусиною ласкою дарувала дитині своє слово народна мудрість –  передана у казках та колискових. 

Але все менше в теперішні часи гойдаються під стелею у селянських хатах дерев’яні колиски, а найбагатша у світі мова предків аріїв та українців, на жаль, замовкає у русифікованих штучно містах державних околиць… Та ж яка то велика радість для нашої нації, що джерело української мови, пісень, казок є невмирущим!

Авторка книги “Казки Петрикової бабусі” Ксенія Фред створила справжній літературний шедевр, об’єднавши прекрасні казки, які переповідала бабуся Грицика своєму онукові у такій змістовній  послідовності, що навіть дорослий читач захоплено їх читає до кінця. Коли ж вперше взяла у руки книгу письменниці, то одразу відчула енергетику не тільки слова, а ще й божественно-доленосну магію космосу, того, в який так вірили наші предки.

“Казки Петрикової бабусі” – це ті казки, що зачаровують душу, дарують їй силу життя та роблять читачів особистостями, що шанують українську націю. І хоча їхня переповідачка – проста, але безмежно мудра сільська жінка, що своїми словами вдало виховує у підростаючому хлопчику духовність і національну свідомість. Діалектичні вислови, що зринають з її вуст при розповіді,  збагачують казку, надають їй неповторного колориту карпатського краю.

Сама ж Ксенія Фред походить з українського роду. Вона обдарована не одним талантом. Напевно, коли Оксана Фредина народилася, сам Бог засвітив над нею велике сузір’я. Спілкуючись з нею, впіймала себе на думці, що наші пращури, які вже багато тисячоліть спочивають на небесах, посилають в новонароджені душі великі свої знання та магію слова. Мабуть, від них і дістався письменниці такий особливий дар – творити казку. Тому книга Ксенії Фред “Казки Петрикової бабусі” приречена на любов маленьких і дорослих читачів. Отож, чи зможе хтось з байдужістю відкласти її в бік? Адже не тільки Петрикова бабуся, а й багато інших бабусь по-своєму з любов’ю заводили нас у світ казок для того, щоб наше дитинство було красивим і щасливим, і щоб те дитяче щастя гріло нашу пам’ять все життя, як ватра.

На моє запитання до авторки, що вона відчуває, коли пише дитячі книжки, вона дала відповідь:

– Коли я працюю над казками, то сама відчуваю себе дитиною і відчуваю все так, як дитина, бо так треба!

Треба! Ксенія Фред є мамою, що гріла біля своїх  грудей трьох діточок. Але є люди, яких відмічає своєю позначкою сам Бог. Талант казкарки, її різнобічні обдарування – це Господній дар. І тому ця жінка така незвичайна, але разом із тим, з “допомогою” Петрикової бабусі, знайшла у нетрях жорсткого сьогодення золотий ключик від дверей до скарбів української нації. А там… Там зберігається жива духовність багатого, правічного народу, який прийшов у цей світ творити добро і перемагати зло, садити верби, квітчати красивих дівчат, ростити дужих силачів-синів, відпускати в небеса сонце. Лисичка, що кумує із журавлем, Вовк-братчик, що дав себе обдурити – хіба ж це не про нас? Ми ще й досі живемо в казці, хоча реалії не є легкими. Та ми ніколи не відгородимо себе від народної спадщини.

І коли зараз в українських степах свистять ворожі кулі, риють землю гранатомети, то в тихому Львові красива душа письменниці шукає нове слово, щоб ще багато століть – аж до безкінечності –  проростав корінь нації. Зберігалася мова – наша духовна земля! Авторка зізнається, що вона бачить  дві струни української нації – це пісня і мова. Вона шкодує, що на сході України ще так багато дітей не знають рідного слова і щиро хоче, щоб всі діти не тільки знали українські казки, а й гордилися, що вони є дітьми України, продовженням великого народу!