Львівського художника Михайла Красника, чия виставка  "Абстрактні візії" відкрилася в арт-салоні "Сливка", вважають дивним чоловіком: будучи активним учасником різноманітних мистецьких подій за кордоном, презентантом держави на найповажніших бієнале та мистецьких салонах світу, він майже не виставляється у рідному місті.  Не те, щоб це було для нього принциповим моментом, але йому нецікаві дійства, не завершені активним взаємообміном думок та енергетичною віддачею.

Нині, представивши глядачеві у формі кольорових ліноритів свої напівабстрактні візії кінця 1980-х початку 1990-х років, Михайло Красник акцентує: ідея експозиції не його - на виставку його намовили приятелі, зокрема мистецтво­знавець Богдан Мисюга. Пан Мисюга пояснює: творчість Михайла Красника є візитівкою постмодерного Львова, оскільки кожен із етапів його творчої еволюції є в авангарді того "формально нового", про яке ще не написано, але вже говорять.

"Попри те, що Михайло Красник не вчився в академії мистецтв, розглядаємо його як одну зі значущих особистостей Львова, - наголосив на від­крит­ті  мистецтвознавець Анд­рій Дорош. - До речі, ні на кого не схожу, що збудувала себе власними руками. Він має стільки внутрішнього потенціалу, що не боїться, що його будуть наслідувати. І активно наслідують. Але Михайла Красника це не хвилює. Для нього важить не стільки результат, скільки сам процес творчості". А ще раніше пан Дорош зауважував: "Михайло Красник постійно балансує на межі, що відділяє мистецтво від немистецтва. Здається, усе просто: прості форми доведення до майже ієрогліфів, які начебто може зробити кожний, але в мистецтві не все так прямолі­нійно. Усе залежить від вихідних передумов, за усім цим стоїть внутрішня творча логіка, внутрішній ритм, емоція (хай схована, як це буває у Красника). Досвідчений глядач  відчуває, що тут є щось, що зондує порожнечі його полотен, наповнює цей простір - якісь дивні об'єкти, якийсь неперервний ряд. Властиво, це і є ознака професійності - зуміє митець вибудувати емоційний ряд, чи він залишається хаотичним".

Михайло Красник уміє. Байдуже, займається він живописом, графікою, скульптурою чи пробує себе у малярстві на склі. Перейшовши від реалізму через славу художника-абстракціоніста до чистого аркуша і полотна (де міг уже нічого не малювати - це полотно чи папір здавалися йому самодостатніми самі по собі), художник до реалізму сьогодні повертається знову. Але враховуючи досвід, набутий раніше.

 "Узагалі тепер я дещо інший, ніж у роботах, які експонуються сьогодні, адже зараз намагаюся перебувати між абстракцією та реалізмом, - ділився думками Михайло Красник  із "Поштою". - Хоча усе реалізм, навіть абстракція. А віддавати перевагу тому чи іншому не цікаво - цікаво втримуватися на грані. Будучи твердо переконаним, що мистецтво варто сприймати, як "прийшов, побачив і відчув", знаю: справжність у творчості передовсім там, де інтуїція. А логіка першочергова деінде".

До речі, не відомо, чи знають щось про це його переконання  за межами держави, але завжди він отримує теплі, щиро за­цікавлені листи від незнайомих людей, які у той чи інший спосіб мають стосунках до його творів у світі. Як стверджує сам, досі ніяковіє, коли бачить до себе звертання "дон" чи "мсьє" і читає ті чи інші думки.  "Я вважаю, нашим митцям треба більше спілкуватися зі світом, - продовжує пан Михайло, - бо коли ніде не буваєш, то починаєш сам створювати із себе міф, бронзовіти, хоча підстав для цього подекуди й немає".