Леонід Ушкалов.
Есеї про українське бароко
Як відомо, Гоголеві не вельми імпонувала поезія Тараса Шевченка - він добачав у ній забагато "дьогтю", себто посполитості. "Дьогтю тут навіть більше, аніж власне поезії, - казав він якось 1851 року, розмовляючи з Осипом Бодянським та Григорієм Данилевським. - Нам із вами, малоросам, воно то, може, і приємно, але ж не в усіх такі носи, як у нас. Та й мова..."
Микола Гоголь був переконаний у тому, що українські письменники у власній творчості мають неодмінно користатися російською мовою ("пісним кацапським словом", - як сказав би Шевченко). "Нам, Осипе Максимовичу, треба писати по-російському, - продовжував Гоголь, - варто підтримувати і зміцнювати одну, панівну для всіх споріднених із нами племен мову. Домінантою для росіян, чехів, українців і сербів має бути спільна святиня - мова Пушкіна, ото так, як Євангеліє є святинею для всіх християн, чи вже католиків, чи лютеран, чи геррнгутерів (ідеться про "Геррнгутерське братство" - від назви саксонського міста Геррнгут - одну з піїтистських церков). А ви хочете провансальського поета Жасмена (тобто Шевченка) дорівняти до Мольєра і Шатобріана!
- Та який же він Жасмен, - вигукнув Бодянський. - Хіба ж можна їх порівнювати? Як таки? Ви ж бо теж малорос.
- Нам, малоросам та росіянам, потрібна одна поезія, спокійна і сильна, - правив своє Гоголь, - нетлінна поезія правди, добра й краси... Я знаю й люблю Шевченка як краянина й обдарованого митця... Але наші мудрагелі збили його з пантелику, підштовхуючи до творів, чужих правдивому талантові. Вони ніяк не нажуються давно викинутої європейцями жуйки... Ні, Осипе Максимовичу, не те нам потрібне, не те".
Київ, "Факт". 2006
Ярослав Дзира:
"Невипадково герої "Тараса Бульби" мають два імені"
Гоголь походить із старовинного дворянського українського волинського роду. Потім вони переселилися на Правобережну Україну. Гоголь пишався своїм старовинним гетьмансько-старшинським походженням. Дід Опанас доводив, що його предками були полковники доби Хмельниччини - вінницький, уманський, подільський, могилівський і так далі, і так далі.
Вони виганяли московські війська з Києва. Пізніше був прибічником Дорошенка, нарешті повернувся знову до Польщі. Ось цей полковник, мав два імені - Остап-Андрій. Отже, невипадково герої "Тараса Бульби" мають два імені. Цей полковник інколи хилився до Польщі, інколи - до Росії, інколи - до Туреччини і так далі. Ось оці всі погляди відображені у повісті "Тарас Бульба".
Гоголь вважав, що Київська Русь була імперією, а ті всі племена вели між собою війни. Після татаро-монгол, коли розпалася Київська Русь, Україна залишилася племенами чистих полян і деревлян. А ті північні племена змішувалися з угро-фінськими. І тому на цій території могла б утворитися Українська держава. Так він і пише - "Українська держава". Але річ у тім, що не було природного кордону: море чи ліс. І каже, що український народ зберіг би свою державу. І саме на цій землі зіткнулися інтереси трьох держав - Росії, Польщі і Кримського ханства. Саме на цій землі народився войовничий, відважний, героїчний, мужній народ, який він називає "козацька нація", "нація козаків". І він пише: "Цей народ - це одне із визначних явищ європейської історії, яке, може, одне тільки стримало це спустошливе розлиття двох магометанських народів, що загрожували поглинути Європу".
Ярослав Дзира. Старший науковий співробітник Інституту історії України, кандидат філологічних наук.
Стаття: "Погляд на історію Малоросії"
Рената Смірнова.
Таємниці біографії Гоголя
Про польське коріння Гоголя мовчали п'ятдесят років. Лише 1902 року в "Полтавских губернских ведомостях", №36, у статті "К вопросу о предках Гоголя" було коротко сказано, що рід Гоголів-Яновських бере свій початок від Івана Яковича (прізвища в документі немає), вихідця з Польщі, якого 1695 року призначили до Троїцької церкви м. Лубни "викарным священником ... Продолжателем рода и преемником духовной власти был его сын Дамиан Иоаннов Яновский, священник кононовской Успенской церкви. Далее родословная Яновских идёт по двум параллельным линиям: 1) сын о. Дамиана - Афанасий Дамианович, уже Гоголь-Яновский, секунд-майор, сын его Василий, внук Николай, писатель; 2) Кирилл Дамианович, священник кононовской церкви; его дети: Меркурий и Савва, оба священника..."
Микола Гоголь по лінії його бабусі з боку батька Тетяни Лизогуб був кровно пов'язаний зі знатними козацькими родами України часів гетьманщини. Він був нащадком наказного гетьмана Михайла Дорошенка та правобережного гетьмана Петра Дорошенка, нащадком наказного гетьмана Якова Лизогуба й лівобережного гетьмана Івана Скоропадського. Він онук секунд-майора Панаса Гоголя-Яновського та офіцера лейб-гвардії Ізмайловського полку Івана Косяровського. По жіночій лінії - поріднений із Мазепою, Павлом Полуботком і Семеном Палієм.
Але біографам Гоголя його висока порідненість здалася недостатньою. Відомий письменник, історик, критик і фольклорист Пантелеймон Куліш у своїй книжці "Записки о жизни Н.В.Гоголя" (Спб. 1856 рік), вважав за можливе призначити в предки генія як основоположника роду Остапа Гоголя - сподвижника гетьмана Петра Дорошенка. Біограф повідомляє, що цей полковник 1674 року здав свою Могилевську фортецю Речі Посполитій і перейшов на службу до польського короля Яна Казимира, за що отримав від нього село Ольховець.
...У серпні 1980 року я поїхала в гості до внучки Єлизавети Василівни Гоголь - 93-річної полтавчанки Софії Миколаївни Данилевської, уродженої Бикової, щоб уточнити деякі місця в біографії генія.
- Софіє Миколаївно, ще й сьогодні точаться суперечки: Гоголь - український чи російський письменник?
- Я вважаю, що й Польща по праву може пишатися цим генієм! Учені замовчували польське коріння Миколи Васильовича. У рідному домі у вітальні висів польський герб роду Яновських. Ольга Василівна, молодша сестра письменника, говорила, що Танські теж вихідці з Польщі. Всі вони були офіцерами й служили в кавалерії. У мого батька до революції зберігалися деякі їхні документи. Я пам'ятаю, що прізвище Гоголь мала мати діда генія. Щоб його зберегти, дід став іменуватися Гоголь-Яновський. 1919 року ми з моєю мамою, Марією Пушкіною, онучкою поета, за рекомендацією письменника Короленка, передали весь архів сім'ї Миколи Васильовича в Полтавський народний музей. Та майже всі ці неоціненні реліквії пограбували фашисти 1943 року. Нещодавно Віктор Батурін, головний художник заповідника-музею Гоголя, переконав мене, що невдовзі у нашій Василівці відновлять флігель і рідний дім генія. А в їхній вітальні, поряд із українським гербом бабусі письменника Лизогуб, висітиме польський герб діда Яновського. Це справедливо! Проте геній, чиї предки з боку батька приїхали в Україну з Польщі більш ніж за сто років до його народження, завжди почувався українським письменником. Працюючи за кордоном багато років, він незмінно в усіх анкетах у графі національність писав - "українець". У мого батька, племінника Гоголя, було дев'ятеро дітей. І в нас у паспорті записано, що ми - українці! Слід наголосити, що в сім'ї Гоголя всі розмовляли рідною українською мовою!
Геній Миколи Гоголя по крові й за мовою належить трьом великим державам - Україні, Росії та Польщі. А тим, хто огульно звинуватив письменника в зраді рідної мови, Гоголь коротко і ясно відповів ще 1830 року в листі до своєї матері: "Я буду писать на иностранном языке!" Не великоросійською мовою, як заведено було тоді говорити, а саме іноземною.
"Дзеркало тижня", № 3 (478), 24 - 30 січня 2004
Євген Сверстюк: "Гоголь ніколи
і ніде не приховував національність"
Багатьом уявляється, що Гоголь відійшов від своєї національності і вибрав російську. Це біда нашої напівосвіченості. Гоголь ніколи і ніде не приховував національність. Він її не підкреслював так, як підкреслював віру, але й не підлаштовувався, як то було заведено в Росії, особливо у Москві, бо Санкт-Петербург - це інша річ, він був ніби островом у державі, навіть назва його іноземна. Ось що пише син славетного актора Михайла Щепкіна про перший приїзд молодого автора "Вечорів на хуторі біля Диканьки" до Москви 1832 року: "На обід, як звичайно, зібралося багато гостей - чоловік 25. Очевидно, в основному москвичів. У нас завжди багато збиралося. Стіл зазвичай накривали в залі, двері в передню для зручності були відчинені. Посередині обіду ввійшов у передню новий гість, зовсім не знайомий. Доки він повільно роздягався, усі ми, і в тому числі батько, дивилися в нерозумінні. Гість зупинився по дорозі до зали й, оглянувши усіх швидким поглядом, проговорив слова з відомої малоросійської пісні: "Ходить гарбуз по городу, питається свого роду: Ой чи живі чи здорові всі родичі гарбузові?" Нерозуміння розвіялося. Нашим гостем був Микола Васильович Гоголь, який дізнався, що мій батько, так само, як і він, малорос".
Якби автор не назвав імені гостя, можна було б подумати, що то Шевченко - настільки все схоже. "Будь таким, як ти є. Говори своє, тільки як можна менше". Завдяки протекції Плетньова Гоголь отримав місце в інституті. Йому довелось читати лекції таки з російської історії, якої, він признається, не любив.
А тим часом фрейліна царського двору записала у своєму щоденнику: "Я неодмінно хочу бачити цього упертого хохла, поговорити з ним про Україну, про все, що так мені дороге. Я просила Плетньова сказати йому, що я теж хохлачка". А згодом записує: "Нарешті "свєрчок" і "бичок", мої два звірі, привели до мене Гоголя-Яновського". Ці два "звірі" - Пушкін і Жуковський, учитель престолонаслідника. Гоголь потрапляє у найвище коло, і ті високообдаровані люди стають йому найближчими друзями. Вони вбачали в ньому маленький скарб. Без них він би не пройшов на літературний Олімп, навіть не здолав би цензурних "рогаток". Тільки це не означає, що Гоголь відійде від своїх.
"30 хвилин у різних вимірах":
Програма "Радіо Свобода"
до дня народження
Миколи Гоголя. Київ,
3 квітня 2004 року
Зібрала Наталка Сняданко
