Моріс Жарр, французький композитор, про кіно, музику і життя

У Лос-Анджелесі у віці 84-х років помер видатний французький композитор Моріс Жарр - автор музики до класичних голлівудських фільмів. З 1960-х років композитор постійно працював у Сполучених Штатах. Востаннє він з‘явився на публіці в лютому на Берлін­ському кінофестивалі, де був удостоєний нагороди "За внесок у кіномистецтво". І саме Жарр став першим музикантом за всю історію фестивалю, нагородженим почесним "Золотим ведмедем".

Моріс Жарр, автор музики до понад 160 фільмів і батько відомого композитора Жана-Мішеля Жарра, став усесвітньо відомим передовсім завдяки саундтрекам до стрічок "Лоуренс Аравійський", "Доктор Живаго" та "Подорож до Індії". Саме вони свого часу вже приносили йому "Оскарів". Тепер колекцію музиканта збагатила ще одна золота фігурка. І хоча вже у лютому Моріс Жарр пересувався в інвалідному візку, до Берліна на вручення нагороди все ж прибув і навіть знайшов час для розмови із шанувальниками. Серед них була й кореспондент "Пошти". Тож пропонуємо одне із останніх інтерв'ю Майстра.

-Ви перший композитор, відзначений "Золотим ведмедем". Що означає для вас ця нагорода?

- Кінокомпозитори зазвичай залишаються у тіні. А зі старої генерації взагалі лишилися тільки Енніо Моріконе та я. Тим приємніше мені отримати цю нагороду в Берліні.

- Популярність принесла Вам музика до фільму Девіда Ліна "Лоуренс Аравійський". Та, подейкують,  спершу до співпраці режисер планував запросити Арама Хачатуряна...

- Продюсер фільму тоді сказав мені: "Морісе, хотілося б задіяти в стрічці трьох композиторів, тому що я вважаю - це буде найвеличніший фільм усіх часів і народів". Хачатурян мав писати арабську музику. Хіба це не дивно для російського композитора вірменського походження? А британську воєнну музику хотіли доручити славетному англійському композитору Бенджаміну Бріттену. Від мене залежали драматургійні фрагменти та координування цілим процесом.

Та через кілька місяців продюсер зателефонував мені знову: Хачатуряна не випускали із СРСР, а Бріттен попросив відтермінування на півтора року - він саме працював над іншим твором. "Bad news", - сказав я у відповідь, а про себе подумав - та це казково!

- Як працювалося над головною темою фільму, яка власне й зробила Вас знаменитим?

- Вона прийшла до мене дуже легко, незважаючи на пресинг часу й обов'язків. Для решти двох годин музики залишалося усього шість тижнів. Досі дивуюся, як устиг. Але я працюю дуже організовано та швидко. Склав собі робочий план: 5 годин роботи, 15 хвилин сну - і так впродовж шести тижнів! Опісля, правда, відпочив у одному із швейцарських санаторіїв. Зрозуміло, коштом продюсера (сміється).

- Дія "Лоуренса Аравійського" розгортається майже винятково в пустелі. Чому Ви застосовуєте музичну електроніку в цьому саундтреку, що вона  символізує?

- Це дуже специфічний символ. І специфічний інструмент. Я ж не застосовую банального синтезатора, а відносно давній, уже майже історичний французький електронний інструмент "Хвилі Мартено", винайдений ще в середині 1920-х років. "Хвилі Мартено" звучать, якщо пригадуєте, лише в одній сцені - коли один із арабів заблукав у пустелі і страждає від нещадних променів сонця. Такими звуками я хотів передати немилосердну спеку, що нищить усе живе. Ще раз застосував "Хвилі Мартено" вже в музиці до стрічки "Доктор Живаго".

- Здається, Вам ще пощастило співпрацювати і з самим винахідником інструмента - Морісом Мартено?

- Так, я познайомився з ним, навчаючись у Паризькій консерваторії. І навіть опанував сам інструмент.

- То захоплення музичною електронікою - спадкове?

- Ні, в цьому сенсі я ніколи не впливав на свого сина Жана-Мішеля, котрий став знаменитим саме завдяки електронним композиціям. Я здобув класичну музичну освіту, а він не вважав за потрібне навчатися академічним основам, так ніколи і не закінчив консерваторії.

- Ви навчалися в самого Артюра Онеггера й досі вважаєте, що академічна освіта композитору необхідна?

- Так, вважаю. Якось зустрів молодого французького композитора, котрий досяг неабияких успіхів, і привітав з такою популярністю. На що той відповів мені, що понад усе мріє повернутися до основ - знову щонайменше два роки займатися тільки контрапунктом і гармонією. Хіба не фантастично? До речі, сьогодні він таки справді став усесвітньо відомим.

З іншого боку, більшість сучасних композиторів видається мені надто інтелектуальною. Наприклад, той же П'єр Булєз, хоча я вважаю його своїм добрим другом. Ми разом працювали в театральній трупі Жана-Луї Барро, я - як ударник, П'єр - як композитор. Та все ж ціную його передовсім як диригента. Він пише цікаву музику, проте варто послухати її трохи більше години - і почуваєшся дуже стомленим.

- Чи правда, що Ви самі над усе цінуєте музику Моцарта?

- Ніколи не чув нічого кращого за Моцарта. Але це не значить, що він якось впливав на мою творчість. Я взагалі люблю музику найрізноманітніших епох, стилів, жанрів - особливо коли під неї гарно засинати (сміється). А от із Моцартом прокидаюся - це мов ковток свіжого повітря. Люблю і музику Густава Малера, тільки не до сніданку. Його твори можна слухати лише тоді, коли абсолютно переконаний у тому, що життя прекрасне.

- А на музикальних режисерів щастило?

- Думаю, так. Це справді щастя. Більшість із них принаймні розуміли, чим відрізняється кларнет від гобоя (сміється). І знали, чого від мене хочуть - навіть якщо не завжди вміли це адекватно передати. Ви й не уявляєте, як складно режисерам спілкуватися із композиторами! Але вони повинні мати чітке уявлення про музику до своєї майбутньої стрічки. А для мене було важливим передати в мелодіях те, що не завжди вдавалося сказати словами чи образами.

Наприклад, у Девіда Ліна в фільмі "Подорож до Індії" є майже п'ятихвилинна сцена: молода жінка приходить у сад і бачить там лише кам'яні статуї. Працюючи над нею, Девід сказав мені: "Морісе, рятуй мою задницю! Мені потрібна музика, яка покаже те, чого не видно на екрані. Йдеться про залякану дівчину вікторіанської епохи, котра бачить сповнені еротизму скульптури - а вже завдяки твоїй музиці публіка повинна зрозуміти, що вона при цьому думає. Тож ця музика в даному випадку повинна іти зовсім не від серця, а трохи нижче". Здається, це одне із найяскравіших пояснень до питання про функції музики в кіно.

- Про що Вам ще доводилося дискутувати із режисерами?

- Зазвичай вони вимагають надто багато музики, особливо у сценах кохання. Тож мені в житті доводилося, на жаль, писати надто багато тем до ліричних фрагментів. І тим самим не лише їх підсолоджувати, але й показувати щось, чого не можна побачити очима.

- Чи слухаєте Ви твори інших кінокомпозиторів?

- Ні, мені більше подобається читати. Я вивчаю екзотичні мови і слухаю класику.

- Хіба кіномузика не є частиною сучасної класики?

- Це гарне формулювання. Але гадаю, вона й справді здатна привернути увагу більшої кількості слухачів до прекрасного. Особливо сьогодні, коли стільки їх засинає на концертах музичного авангарду.