Проживаючи з дитинства і до старості своє життя, ми поступово змінюємо оптику сприйняття часу: майбутнє, яке в дитинстві було таким близьким, поступово розмивається і зникає, а минуле, якого мало б ставати щораз більше, недосяжно віддаляється. Пам’ять дивовижно, але не завжди так, як би хотілося, влаштована. Забуваються події, віддаляються друзі, відходять рідні, почуття втрачають фарби, емоції – смак. А мудрість, яка мала б компенсовувати ці втрати, не поспішає…

Сьогодні о 18.30 в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8) дивитимемось і обговорюватимемо один із ключових фільмів Європи останнього часу – “Молодість” італійського режисера Паоло Соррентіно. Поліфонічний, глибокий твір, який намагається відобразити як переживання кожної людини, так і колективну стурбованість цілого континенту.

Його заколисуючий темп, немов читання душевної книги чи слухання проникливої музики, заворожує і налаштовує оптику нашого сприйняття світу на глибші рівні. Ми помічаємо більше, відчуваємо краще, переживаємо сильніше, роздумуємо довше. Світ набуває незбагненного значення, про яке ми здогадувались у дитинстві, а потім – з дорослішанням – лише поступово забували. Фільм викладає, делікатно і без жодного натиску, знаки, які в кінцевому пункті приведуть до розуміння самих себе і світу, в якому ми жили.

Жодної прямої згадки про Творця, жодної моральної директиви, жодного осуду ближнього у фільмі немає. Лише слова, з яких можна розпочинати або закінчувати історії, лише образи, які нагадують побачені і вже призабуті, лише краса природи і людини, до якої інтуїтивно тягнешся.

Карнавальна строкатість персонажів нашіптує, що це більше ніж фільм, навіть інтелектуальний. Це радше велична метафора про наш світ, про нас із вами. Сміливе поєднання молодості та старості, навіть зумисне їх зіставлення в одній проекції дозволяє нікому не загубитися в просторі фільму. Множинність витоків розмов дозволяє закінчити якусь із них на прикладі власного життя.

Прекрасний акторський ансамбль –  легендарні класики Гарві Кейтель, Майкл Кейн, Джейн Фонда, нерв жіночності Рейчел Вайз – сміливо поміщені в обрамленні або просто прекрасних молодих, або ж старих фізично облич і тіл. Контрастність образів виривається з-під академічної геніальності альпійських краєвидів та інтер’єрних принад dolce vita.

Паоло Соррентіно поступово стає символом нового італійського кіно, продов­жувачем традицій Фелліні, Антоніоні. Але це недостатня характеристика цього талановитого режисера – він насамперед самобутній майстер, який мислить по-сучасному, який інтуїтивно відчуває кризу цінностей європейської цивілізації, який вкотре після сотень геніїв минулого намагається перемогти в одвічному протиборстві духовного і матеріального буття.