Класик та неокласик, генії XVIII та XX століть – Вольфганг-Амадей Моцарт і Моріс Равель. Саме їхні неповторні твори наповнять яскравими нотами осінній вечір неділі, 23 жовтня, у Львівській обласній філармонії. А представлять їх публіці солістка Варшавської камерної опери Ольга Пасічник (сопрано, Україна – Польща) та її сестра, засновниця й директорка Українського інституту в Швеції Наталія Пасічник (фортепіано, Україна – Швеція). 

Моріса Равеля називали то неокласиком, то імпресіоністом. Він дотримувався традиційного формотворення, а потім раптово додавав джазові ноти. Його надихав Схід, танці та народні мотиви різних країн. Композитор полюбляв експерименти і сам називав себе послідовником Моцарта, оскільки той, зі слів Равеля, підтвердив, що “музика може братися за все, наважуватися на все і виражати все, аби тільки вона зачаровувала і, врешті, лишалася музикою”. 

Концерт для фортепіано з оркестром соль мажор – це лебедина пісня композитора. Один із його останніх творів, робота над яким так захопила Равеля, що він навіть відклав свої інші, монументальніші проекти. Критики відзначають у ньому поєднання життєствердних та світлих мотивів, лаконічність та ясність форми. 

А цикл пісень “Шахерезада” віднесе слухачів на межу XIX i XX століть, де, як писав автор тексту до цих пісень, добрий друг Равеля Трістан Клінгзор, інтерес до Сходу просто дзвенів у повітрі. Все це композитор вклав у “Шахерезаду”, тому вона стала яскравим і захопливим представником французького музичного орієнталізму. 

З ХХ cтоліття слухач помандрує в минуле – до мистецького наставника Моріса Равеля, до творчості австрійського генія Вольфганга-Амадея Моцарта, чий творчий доробок за всього 35 років життя становить 600 композицій.  

Твори Моцарта, обрані для цього концерту, цікаві, оригінальні, а головне різні. Адже на слухачів чекають і розкішне фортепіано з оркестром, і арії у виконанні солістки Варшавської камерної опери Ольги Пасічник. Концерт №23 для фортепіано з оркестром ля мажор, написаний в 1786 році у Відні, називають найпопулярнішим серед творів Моцарта, особливо його другу частину. А Симфонію №37 соль мажор до 1907 року навіть не вважали роботою композитора. Проте всі вони знайомлять нас із Моцартом – світлим, піднесеним і класичним у найкращому сенсі – в сенсі високого класу та виняткового рівня, який оцінив увесь світ.