У пізню осінь потрібно входити поступово, підставляючи холодному вітру щоки, примружуючи очі, ховаючи тіло у покривала одягу. І настрій також пристосовується до коротшого дня і стриманіших розмов. У такий час хочеться більше слухати гарної музики, проникливих історій. Дивитися затишне, тихе кіно.

Саме такий фільм дивитимемося сьогодні о 18.30 в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 7). “Таємне життя слів” – немов соло соната, де інструментом є людська душа. Фільм про самотність, про тишу, в яку поринає людина, коли довкола нікого немає або сам не хочеш, щоби хтось був поруч.

Іспанська режисерка Іза­бель Койшет зняла дуже жіночий фільм, у якому, втім, більше чоловіків та чоловічих історій. Але його жіночність проявляється не у спрощенні життєвих схем, а навпаки, у притаманній деяким жінках здатності до розуміння найголовнішого у людській історії.

Бездоганне, мінімалістичне, образне вирішення фільму: нафтова платформа посеред моря, група чоловіків самотніх з власних, але таких знайомих нам і тому універсальних причин, і одна жінка, також самотня, але самотністю майже ритуальної, релігійної глибини. Жінка прибула у цей чоловічий світ щоб доглядати за покаліченим внаслідок аварії чоловіком…

Водночас, фільм не паразитує на цьому настроєвому обрамленні та не тисне на глядача зайвими сентиментами. Навпаки, така модель дозволяє розповідати проникливі людські історії та переживання, які сягають літературної універсальності та психологічної персональності. Не випадково, інтелектуально-ігровий контекст фільму вибудовується довкола блискучого оповідання видатного Хуліо Кортасара “Сеньйорита Кора” та шедевру барокової літератури “Листи португальської монахині”. Таким чином автори фільму – а до них варто зарахувати і продюсера Педро Альмодовара – виводять фільм за межі персональної драми чи навіть антимілітарного пафосу і ставлять за мету дати насамперед надію сучасній людині у сучасному світі.

Фільм “Таємне життя слів” у чомусь перегукується з кращими фільмами Ларса фон Трієра “Розтинаючи хвилі” чи “Танцююча у темряві”, але схожість між ними швидше якісного рівня – як два достойні партнери-суперники однієї ліги якості. Але насправді робота Койшет більше наближена до реальної людини, ніж філософсько-соціальні конструкції датського реформатора.

“Таємне життя слів” – це в першу чергу фільм про любов, про її силу, магію якщо хочете. Про те, що у цій магії головне не зовнішність і не матеріальні речі тим більше. У цьому фільмі доброю є не лише режисура, але й музика та прекрасні акторські роботи Тома Робінса та Сари Поллі. Приходьте. Будемо разом спостерігати за людськими історіями…