Документальна телевистава Наталі Корінцької-Ґруз “Інка 1946” (2007 р.) – це історія про судове вбивство 18-літньої Данути Сєджікувни (псевдонім “Інка”), санітарки та зв’язкової в V Бригаді вільнюської АК майора Зиґмунта Шендзеляжа “Лупашки”.

13 липня 1946 року “Інка” була вислана своїм командиром з місією до Гданська, щоб привезти медичне спорядження для ескадрону. Через зраду колишньої зв’язкової “Лупашки”, Реґіни, 20 липня 1946 року, “Інка” потрапляє в руки працівників комуністичної СБ. Ув’язнена у гданській тюрмі як спеціальний в’язень. Попри брутальний допит, дівчина не виказує жодної важливої інформації. Починається тригодинне засідання. На підставі фальшивих і абсурдних оскаржень, які виголошували часто залякані свідки, “Інку” звинувачують у підбурюванні до розстрілу двох працівників СБ під час однієї з акцій її загону. 3 серпня 1946 року їй оголошують вирок: смерть.

“Інка” відмовляється написати прохання про помилування, а в тюремній записці просить одного: “Скажіть моїй бабусі, що я поводилася як треба”.

28 серпня 2016 року в Гданську, у 70-ту річницю смерті, відбулося поховання “Інки”, в якому брали участь найвищі представники польської держави, навіть президент Анджей Дуда.

Прем’єра фільму “Історія Ковальських”, створеного Мачеєм Павліцьким та Аркадіушем Ґолемб’євським відбулась18 вересня 2009  року. На прикладі історії Ковальських та інших сімей убитих німецькими загонами СС за допомогу євреям, автори кінострічки намагаються відтворити життя типового польського містечка і польсько-єврейських відносин з часу окупації. Події фільму відбуваються у селі Цепелюв поблизу Радома, а основний сюжет сконцентрований на трагедії Броніслави та Адама Ковальських, які за допомогу сусідам-євреям заплатили найвищу ціну: загинули разом з п’ятьма своїми малими дітьми. 6 грудня 1942 року стало одним з найчорніших днів цього села. Німецькі солдати, які декілька тижнів назад у спустошеному маєтку Цепелюв організували свій пост, зранку влаштували облаву на сім’ю Ковальських, Обухєвичів, Скочилясів і дві сім’ї Кошьорів. Есесівці під керівництвом Карла Бруно за переховування євреїв спалили живцем 34 поляків.

В Цепелюві, типовому польському міс­течку, до війни жила у симбіозі польська і значно більша єврейська громади. Попри культурну і релігійну відмінність панували добрі стосунки і любов між ними. 

Про масове вбивство до цього часу замовчували, цю історію оминали. Однак у спогадах родичів убитих вона і досі викликає сильні емоції.

Документальна кінострічка Рафала Вєчинського “Світ Юзефа” (2009 р.) передає схожу трагічну історію. 24 березня 1944 року німецькі окупанти у селі Маркова підкарпатського воєводства знищили сім’ю Юзефа і Вікторії Ульмів разом із сімома дітьми (одною ненародженою) та вісьмома євреями, яких переховували Ульми… Автор намагається розповісти цю драматичну історію голосом її учасників, сучасних дослідників та кількох поколінь мешканців Маркової. У фільмі з’являються також зізнання свідків у 1958 році на процесі одного з вбивць та розповіді останніх врятованих єврейських мешканців с. Маркова. Багато інформації подали члени Беатифікаційного трибуналу Слуг Божих Юзефа і Вікторії Ульмів. 

Белетризований документальний біографічний фільм  “Пілецкі” (2015 р.) Мірослав Кшишковський зняв про ротмістра Вітольда Пілецького, одного з найбільших героїв ІІ світової війни. Активний учасник конспіраційного руху і офіцер Армії Крайовей прийняв героїчне рішення дістатися до гітлерівського табору смерті в Аушвіц. Організував там конспіраційну сітку, втік з табору, боровся у варшавському повстанні і потрапив знову до німецького табору в Мурнау, завдяки чому, після поразки Третього Райху, опинився на Заході. У жовтні 1945 року повернувся до Польщі, щоб вести розвідку для 2 Корпусу. Осінню, 1945 року організував сітку розвідки і почав збирати інформацію про ситуацію в Польщі, про солдатів АК і 2 Корпусу ув’язнених в таборах НКВД і депортованих до СРСР. 8 травня 1947 року був арештований службою безпеки, катований і звинувачений у шпигунській діяльності для еміграційного уряду РП. 15 березня 1948 року ротмістра Пілецького засудили до смертної кари, а вирок виконали пострілом у потилицю.

Британський історик Майкл Фут зарахував ротмістра до одного з шести найвідважніших людей руху опору під час ІІ світової війни.

Кінострічка знаного документаліста Славоміра Ґрюнберґа “Карскі і сильні світу” (2015 р.) знята у новаторській формі й поєднує анімовані кадри та унікальні архівні матеріали про Яна Карскі – героя польської підпільної держави, якого американський “Ньюсвік” визнав однією з найвідоміших постатей XX століття.

Безперечною перевагою фільму Славоміра Ґрюнберґа є анімовані відтворення багатьох сцен, таких як арешт Карскі гестапо, двічі його перебування у варшавському гетто та проміжному таборі в Ізбіці, а також численні розмови з “правителями людства”, зокрема міністром закордонних справ Великобританії Ентоні Іденом чи президентом США Франкліном Д. Рузвельтом. Серед архівних матеріалів показано не використані дотепер інтерв’ю Е. Томаса Вуда, співавтора книжки: “Карскі – розповідь про емісара” та малознані архівні матеріали – плівки і фотографії. У фільмі, крім архівних записів самого Яна Карскі, глядачі матимуть нагоду послухати розповіді людей, які його добре знали, зокрема знаного американського політолога проф. Збіґнєва Бжезинського, офіційного біографа Вінстона Черчилля, Мартіна Ґільберта та колишнього міністра закордонних справ проф. Владислава Бартошевського.

Ян Карскі закінчив Університет Яна Казимира у Львові, ще перед початком війни почав працювати у Міністерстві закордонних справ. Був відомий як автор рапортів, у яких вперше описав гітлерівські злочини проти євреїв, однак цим описам про Голокост мало хто вірив… Після війни Карскі був професором Джорджтаунського університету в Вашингтоні.