Осінь – як би стрімко і несподівано вона не надходила – неминуче прекрасна і неповторна. Вона викликає особливий настрій, підсилює колористичне сприйняття світу та загострює увагу на делікатних, по-справжньому інтимних особливостях людини. Помічаєш більше внутрішнього, більше прихованого, більше прекрасного. Оце прекрасне в людині і довкола неї хочеться виражати чимось більшим, аніж літніми, дещо поверховими словами. Можна це робити звуками, але найкраще фарбами. Розфарбувати світ, ніби маркуючи мур перед подихом часу, який ближче до зими обов’язково стиратиме яскраві відтінки і залишить нам холодний чорно-білий контраст природи і людської натури.

Ян Вермейєр – один із найзагадковіших живописців. Його талант досі залишається герметичним і нерозпізнаним. А живопис – у рідкісних зразках – прикладом досконалості. Можливо, через це багато великих живописців вважали його своїм учителем, а матеріальний та повсякденний світ Нідерландів часів першої в Європі буржуазної революції донині захоплює нас. Звернення до його особистості – чудове підґрунтя для кінематографічної розмови про мистецтво. Запрошую й вас до неї, адже сьогодні о 18.30 в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8) дивитимемося фільм “Дівчина з перловою сережкою”.

Британський режисер Пітер Вебер створив маленький шедевр, екранізувавши однойменний бестселер американської письменниці Трейсі Шевальє. І те, що в романі розказана лише вірогідна, але не доведена версія життя майстра, зовсім не шкодить художній переконливості фільму. Фільм значно ширший, аніж епізод з біографії живописця.

Весь фільм – це розгорнута картина. Ніби живопис отримав часову координату і простягнувся до нас крізь час. Це і поле творчої боротьби між художниками різної сили обдарування, і лабіринт, який приховує найглибші таємниці творчості, і навіть соціально-психологічний портрет епохи, і звичайно, історія любові. Чеснотою фільму є те, що попри художню інтерпретацію образів історичних осіб у ньому відсутнє таке вже звикле зараз намагання зловживати сенсаціями та псевдотаємницями.

Значним досягненням авторів є бездоганне відтворення атмосфери та духу епохи: від облич акторів та їхніх костюмів до побутових предметів, звуків і кольорів. Гра акторів (у головних ролях Колін Ферт і Скарлетт Йоганссон) лише підкреслює автентичність “потрапляння в час”.

Окрім цікавого композиційного вирішення, фільм ненав’язливо пропонує заглиблення в природу мистецтва. Без пафосу і наративу. Легкими фразами, влучними акцентами, несподіваними ракурсами він народжує бажання малювати. Можливо, це і входило в наміри авторів фільму, але навряд чи було головною метою. Що напевно хотів режисер – то це відтворити атмосферу часу, середовища і простору, яка оточувала геніального живописця, і спробувати віднайти культурні коди, які спонукають до творчого натхнення.

Приходьте – наближатимемося до мистецтва разом!