Нова книжка публіциста, письменника, перекладача, блогера Андрія Бондаря –збірка малої прози “І тим, що в гробах...” побачила світ у Видавництві Старого Лева. У ній і про любов, і про футбол, і про політику, і про пса та сусідів, і про мишей та мовну філософію, і про немитого дідуся Тодося. 

Читачі нечасто мають змогу радіти виходу книжки Андрія Бондаря, тож поява “І тим, що в гробах...” є чудовою нагодою почитати, подумати, посперечатися. В цій збірці – неймовірне чуття мови та стилю, за яке, серед іншого, люблять переклади у виконанні Андрія, а також влучність, метафоричність, подвійне дно й неочікувані повороти, за які цінують його блоги. Ця книжка, по суті, концентрація думок, написаних і обдуманих у різний час, складених упорядницею, літературознавцем Ганною Улюрою в цілісну історію, яку можна проживати/прочитати як цілісно, так і частинами. 

“Тексти до книжки “І тим, що в гробах…” я писав упродовж тринадцяти років – між 2003-ім та 2016-им, – розповідає Андрій Бондар. –  Їх можна назвати розтягнутою в часі спробою внутрішньої біографії, адже всі вони у якійсь мірі стосуються безпосередніх авторських рефлексій і переживань та всі вони, безперечно, позначені “єрессю есеїзму”, тобто вкрай індивідуального та індивідуалістичного підходу, а також спробою з цього есеїзму вийти у простір художньої прози. Ця книжка за визначенням перехідна, полістилістична і мозаїчна, хоча її укладачці Ганні Улюрі вдалося знайти між цими текстами і зв’язок, і логіку, і навіть вигадати концепцію. “І тим, що в гробах…” не писалася від початку як книжка, а складалася, як конструктор. І тут цим текстам і їхньому автору страшенно пощастило з укладачкою. Проект книжки на 50 відсотків саме її заслуга. Такі книжки потрібні для фіксації певних настроїв і прийомів, які переслідують автора. Річ у тому, що писалися ці тексти в часових шпаринах між головною роботою – перекладом, який забирав більшу частину сил та енергії. Тому ця книжка в певному сенсі – примітки перекладача, який має амбіцію бути кимось трохи іншим, аніж просто перекладач”.

“Цю книжку варто почитати як негучну і ненав’язливу проповідь, – пише укладачка Ганна Улюра. – Проповіді насправді дуже рідко дають прямі відповіді. Добрі проповіді не дають взагалі, тільки ставлять запитання. Ця проповідь – добра. Такий собі по-хорошому Гемінґвей-стайл. Легка одинока оцінність вкінці. І то обов’язково у фіналі, щоб не порушити легку таку ж елегійність попередньої розповіді. Легкий намул притчі. Все тут – тривіальні картинки, дрібні спогади, необов’язкові спостереження; ця дріб’язковість, певна річ, хибна, але замилуватися нею можна, що вже там. Кожен твір збірки – подія: стається щось, що відразу й не зафіксуєш, але люди відтак міняються. Не так. Точніше: будь-яку подію в цій книжці описано апофатично. Все, що тут відбувається, не має до реальності того, хто розповідає і про що розповідають, прямого стосунку. Справжніх історій треба шукати десь поруч”.

Збірка малої прози Андрія Бондаря “І тим, що в гробах…” – яскраве відображення суб’єктивних, дуже особистих вражень автора. Це підслухані історії та розмови, галерея небанальних сюжетів про звичайне життя пересічних людей. Але крізь цей химерний калейдоскоп спостережень раз у раз виринають нетривіальні, такі на перший погляд непоєднувані образи, як-от смішний і трішки недоречний Папа Римський на Святошині, тб-серіальний комісар Рекс і навіть наймудріша з мишей. Саме тому “І тим, що в гробах…” припаде до душі навіть найвибагливішим читачам. Оформила збірку дизайнер Тетяна Омельченко.

---