У Львові до 6 серпня триватиме лекційно-дискусійна програма “Єврейські дні у Ратуші: спільноти, середовища та держави у спірних містах ХХ століття”. Проект об’єднав десять дослідників та істориків з різних країн світу, які розповідають про вплив насилля, що існував у містах, зокрема у Львові. Крім того, доповідачі торкаються теми культури, її місця в часи радикальних змін, ескалації напруги і ненависті. 

“Торік ми збирали лекторів доволі швидко, переважно це були вчителі, викладачі, які приїхали на літню школу з “Єврейської історії…” до Центру міської історії Центрально-Східної Європи. Минулорічний проект був якісний, але дещо стихійний, бо народився досить швидко і був утілений досить швидко, – розповідає представник організаторів, менеджер з комунікації Центру міської історії Центрально-Східної Європи Володимир Бєг­лов. – Цього року ми мали багато часу на створення програми. Як видно з імен лекторів і з самих лекцій, це справжні знавці цього питання в світі. Цього року в нас тема “Спільноти, середо­вища та держави у спірних містах ХХ століття”. Мета проекту “Єврейські дні у Ратуші” – показати, що в нас спільна історія, спільна спадщина та ще багато чого. Бо коли говоримо про суто єврейську історію Львова – це неправильно. Тому завжди розглядаємо єврейські питання в контексті Львова загалом. Не можна ділити містян на євреїв, українців, кримських татар і так далі. Є просто львів’яни”.

Зі слів організатора, цей проект є новітнім способом вшанування історії інших народів, зокрема єврейського, показує багатокультурність Львова, а також є символом відкритості та рівності українського і єврейського народів.

Цього тижня в рамках “Єврейських днів у Ратуші” відбулося три зустрічі.  На першій із них професор Прінстонського університету Ян-Томаш Ґросс говорив про радянізацію Західної України та Західної Білорусії. В своїй доповіді дослідник окреслив проблему національних груп в період репресій, радянську політику щодо них та наслідки непокори. З його розповіді, 1939 – 1941 роки – це перший досвід у вивченні тоталітарних режимів, рівень насилля яких був небаченим. Радянська влада арештовувала всіх ключових постатей різних сфер культурного і духовного життя. 

“Вона зробила все, щоб залишити суспільство без лідерів. Саме тоді, коли цьому суспільству вони були необхідні, коли потрібно було відповідати на агресію, – розповідає Ян-Томаш Ґросс. – Громадянам знову довелося зіштовхнутися з новими складними обставинами, коли лідери вже були знищені. В таких випадках суспільство зазнає  величезного удару”.

І якщо Ян-Томаш Ґросс говорив про досить великий проміжок часу, то професор Галле-Віттенберзького університету імені Мартіна Лютера Кай Струве наступного дня на лекції “Про літо 1941: війна, окупація та насилля Львова” висвітлював тему погрому 1 липня 1941 року, який і досі є одним з найбільш складних серед спірних питань українсько-єврейських стосунків часів Другої світової війни. Науковець представив результати вивчення джерел про насилля проти євреїв у Львові 1 липня 1941-го і впродовж наступних днів та тижнів, а також проаналізував роль і мотиви різних груп, які брали участь у ньому, зокрема німецької поліції та війська, української міліції та цивільних осіб.

“Це явище стало результатом упередженого ставлення й ненависті до людей з інших груп, – пояснює професор Кай Струве. – Це був такий собі місток, який повів євреїв на виключення з групи, що призвело до їх систематичного винищення”. 

А от професор Міського університету Нью-Джерсі Тімоті Р. Вайт на зустрічі з львів’янами вів бесіду про золоту середину публічної історії для різних національностей. Цей дослідник організував чимало міських прогулянок для студентів і туристичних груп у Нью-Йорку і Джерсі-Сіті, а нещодавно й у Куско, Мадриді, Барселоні, Афінах і Шанхаї. Свою лекцію “Прогулянки містом і складні теми минулого” доктор Вайт будував на власному досвіді екскурсовода і фахівця з публічної історії від 2000 року. Саме через це зацікавлення йому часто доводилося зачіпати складні теми, як-от расова ворожнеча, витіснення сусідства, джентрифікація і пам’ятники, а також про теми, пов’язані з Голокостом і Катинню. І щоразу, коли така тема виринає під час екскурсії або лекції, це викликає абсолютно різні реакції й почуття у студентів і туристів. 

Тімоті Р. Вайт зазначає, що для екскурсовода показати рівність між культурами є викликом. Адже тут головне вміти не образити одну національність та не звеличити іншу, в той час як розповідаєш про історію міського простору. 

Наступного тижня в рамках “Єврейських днів у Ратуші” відбудеться ще дві зустрічі. У вівторок, 26 липня, о 19.00 тут виступить професор Мейгіл Фавлер, яка викладає і досліджує культурну історію Росії, України та Східної Європи в Університеті Стетсона (США). Для гостей зустрічі вона підготувала лекцію “Візит за лаштунки: український, єврейський і радянський театр в 1920-30-ті рр.”. Цей період був не лише часом радикальної трансформації в радянській Україні, але й часом великого мистецтва, особливо неросійськомовного. Мейгіл Фавлер  розповість, як співіснували національні культури в багатоетнічному просторі, і про те, чи об’єднує культура групи, чи розділяє їх? 

А в четвер, 28 липня, о 19.00 літературознавець та есеїст Данило Ільницький і літературознавець Віктор Мартинюк, які працюють в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, представлять свій авторський проект “Уявна мапа літературного Львова (±1939 р.)”. 

Рік 1939-ий став поворотним в історії нашого міста і в житті його мешканців. Придивляючись до цих змін, можемо говорити як про унікальність досвідів, так і про спільність доль – у масштабі індивідуальному чи локальних спільнот, середовищ та груп. Однією з таких груп була група письменників, чия роль з огляду на фах полягає власне у перенесенні індивідуального досвіду на рівень соціальної пам’яті (або пам’ятей), адже різні письменники, що опинились під ту пору у Львові, згодом поверталися думкою та уявою до подій 1939-го, перебуваючи в різних літературах, подеколи розділених “залізною завісою”. Як знайти точки дотику в багатоголоссі пам’ятей, залишаючись уважним до індивідуальності кожного з голосів? Відповідь на це запитання шукають автори проекту “Уявна мапа літературного Львова (±1939 р.)”.