Два вечори фортепіанної музики Етелли Чуприк, що відбулися цієї середи та четверга в циклі "Стейнвей для вас", започаткованому нещодавно Львівською філармонією, стали направду неординарною подією в культурному житті нашого міста.

Особливість ця полягала не лише в чудовій репрезентації нового "короля" львівської сцени - рояля усесвітньо відомої фірми "Stеinway and Sons", і навіть  не лише у відродженні традиції історичних концертів, коли одного вечора образ музики певної епохи постає у всій своїй повноті, але й у самому виборі програм. Історичні концерти були популярними в Галичині ще у першій третині ХХ ст., їх повернення знаменує як данину поваги чудовій традиції, так і появу плеяди музикантів вельми високого рівня, здатних здійснити такий проект.

"Інтригу" концертного циклу Етелли Чуприк складали 24 етюди Фридерика Шопена: своєрідна енциклопедія романтичного поривання, сповнена одночасно внутрішньої експресії і зовнішнього блиску. Кожна епоха творила свою візію шопенівських етюдів, створила її і Етелла Чуприк, відчитавши їх у дусі максимально ущільненого часу сьогодення, його химерних і неоднозначних переживань, які то гостро і навіть агресивно заповнюють собою весь простір, то навпаки, приводять до повного самозаглиблення поза простором і часом. Так, це був інший Шопен, ніж той, до якого ми нерідко звикли, але на бачення його етюдів львівською піаністкою накладався ще і спектр інформаційно перенасиченого і розшарпаного буття останніх десятиліть. П'ятнадцять-двадцять років тому та сама Етелла Чуприк зовсім інакше виконувала етюди Ліста і Рахманінова. Але все ж одна засаднича риса залишилась: типово романтична віртуозність. Легкість, блиск і свободу подолання нею будь-яких технічних труднощів, шалені темпи і феєрверки ефектів виразно нагадують про славетних у ХІХ ст. виконавців стилю brillant.

Проте не тільки блискучий образ романтичної віртуозності подарувала слухачам Етелла Чуприк. До нього артистка символічно добрала два чи не найтаємничіші творіння європейської музики ХІХ ст.: Сонату № 29 Людвіга ван Бетховена та цикл "Карнавал" Роберта Шумана.

Одна з останніх сонат Бетховена, названа ним "Hammerklaviersonate", тобто соната для молоточкового клавіру (що на той час якраз входив у моду - як прообраз новітнього фортепіано) вже два століття залишається найвищим іспитом на зрілість для піаніста. Сам композитор писав про неї у листі до віденського видавця Артаріа: "Осягнути цю сонату можуть лише нечисленні піаністи, та й то після 50 років". Геніальний композитор помилився: вперше цю сонату, майже десять років по смерті Бетховена, виконав 25-річний Ференц Ліст у Парижі. Абсолютна незвичність музичної мови, складність побудови, яка "приходить нізвідки і йде в нікуди", дивовижне взаємопереплетення драматичних, трагічних, філософсько-заглиблених епізодів, врешті неймовірна технічна складність, що вимагає й великої фізичної витривалості - бо ж триває соната майже годину! - все це ставить перед піаністом завдання проявити не просто зрілість, а зрілість таланту. Етелла Чуприк знайшла свою інтерпретацію цього надскладного шедевру, інтерпретацію цікаву, переконливу, яка пульсує життям. Центром "її" сонати стала повільна частина, вершина філософської лірики. Притаманна піаністці інтуїтивність, спонтанність творчої натури забарвила образ делікатними, ледь вловимими відтінками містичних емоцій.

Натомість у "Карнавалі" Шумана піаністка прекрасно відчула "маски характерів на карнавалі життя", на противагу до Бетховена, тут вона проявила повнокровну театральність виразу, нічим не обмежену віртуозність і водночас найширшу шкалу почуттів і вражень. Майже пластична зримість образів - результат ще одного недавнього захоплення артистки: кілька років тому вона почала малювати картини, і нове відчуття колориту і простору яскраво відбилось у манері її гри.

Завершити рецензію з історичного циклу Етелли Чуприк хотілося б словами самого Шопена: "Немає нічого огиднішого в музиці, ніж відсутність прихованого змісту". Можна погоджуватися чи сперечатися із трактуваннями піаністки, одне варто ствердити з певністю: її інтерпретація містить чимало прихованих змістів, що й тримали слухачів у зацікавленні і напрузі впродовж двох вечорів.