“Думаю, Параджанов тішиться, він з нами…”
Павло Гудімов, куратор мультимедійного проекту “Тіні забутих предків. Виставка”, – про задуми та реалізацію, різницю між Києвом і Львовом
фото: Ірина Цицак, Роман Шишак
Сказати, що це унікально і потужно, мало. Це мегакруто, це сучасно і що найголовніше – тут вкладено стільки титанічної праці! Це варто бачити, відчувати, слухати, чути, поринути на певний час у цю атмосферу. І це такі неймовірні враження та емоції, які закарбуються надовго, особливо після кураторських екскурсій. Залишилося лише чотири дні (!) до закриття у Львові масштабного мультимедійного проекту “Тіні забутих предків. Виставка”, присвяченого культовій кінострічці і генію – режисерові Сергію Параджанову.
Навесні 2016-го проект з успіхом презентували в Києві у “Мистецькому арсеналі”. Загалом у столиці його побачили майже 20 тисяч осіб. Ця унікальна виставка є справжнім скарбом, який у місті Лева – культурній столиці, як традиційно люблять казати, на жаль, ще не всі оцінили. Чому? Бо досі не побували на виставці в Палаці мистецтв. Та й ціна квитків дуже символічна – 20 гривень. У рамках традиційних “Ночей у Львові”, 16 і 17 липня, виставка працюватиме й уночі (з 11.00 до 3.00).
Проект покликаний переосмислити значення і вплив кінострічки з часу її прем’єри в 1965 році й досі. Зали виставки містять більше сотні артефактів, унікальні фото- і відеоматеріали з архівів зйомок. Є оригінальний саундтрек до кожного залу. Найбільше прикипають поглядом відвідувачі до стенда з унікальними розкадруваннями до фільму. Вглядаються, вчитуються, фотографують, йдуть і… знову повертаються до нього.
“Тіні забутих предків” – це праця 150 людей. Проект є найважчим у моїй кураторській практиці. Але він зроблений з великою любов’ю! Київську виставку наша команда готувала дев’ять місяців. Майже три місяці адаптували проект під Львів”, – розповідає “Пошті” куратор мультимедійного проекту “Тіні забутих предків. Виставка” Павло Гудімов. Він визнає, що береться лише за те, що його внутрішньо сильно цікавить і надихає. Саме це й стосується цього проекту стовідсотково. Щоправда, є й те, що по-людськи болить куратора. “Думав, що Львів створить конкуренцію столиці навіть кількісно. Наразі не вийшло… Хоча є ще кілька днів роботи виставки. Побачимо”, – каже співрозмовник “Пошти”.
“Тіні забутих предків” Сергія Параджанова – найпотужніший фільм, який був знятий на теренах України Кіностудією Олександра Довженка. А розкадрування до найкультовішого фільму в Україні, яке представлене на виставці, це шедевр! Шедевр, який, без сумніву, є найціннішим з точки зору контексту виставки. Це святая святих! Подібного ніколи не було в Україні!”, – акцентує Павло Гудімов.– Павле, скажіть, будь ласка, чи вдалося реалізувати все те, що планували, мріяли і хотіли втілити у цьому мегакрутому проекті?
– Якщо аналізувати з точки зору кураторства, то, звісно, такі виставки – це велика відповідальність. Коли працюєш із сучасними темами, сучасними художниками, то їх участь серйозна і велика. Вони підтягують тебе, роблять зауваження. Коли ти працюєш із темою пам’яті і тут вона домінуюча, і ти не можеш поспілкуватися з автором сценарію, режисером-постановником Сергієм Параджановим, художником Георгієм Якутовичем, ти маєш об’єктивно показати все.
Тіні забутих предків. Виставка” – це праця 150 людей
Звісно, проект є найважчим у моїй кураторській практиці. А щодо вдалося… Вдалося на 75 відсотків від того, що задумав. Кажу про експозицію, збірку експонатів, про паралельну програму в рамках проекту. Важлива частина технічна. Це вдалося. Навіть деякі речі вдалися набагато краще, аніж на презентації виставки у Києві, яку проводили в “Мистецькому арсеналі”. Тут важливим є світло. У Львові вдалося зробити тіні так як треба. Мені майже кожен говорив, як ти після “Арсеналу” працюватимеш у Палаці мистецтв у Львові?..
– А вам тут, у Палаці мистецтв, подобається?
– Як це не дивно, так. Мені тут комфортно. Тут нейтральний простір. Я люблю “Мистецький арсенал”, його архітектуру, цеглу, інтер’єр.
– Де, на ваш погляд, цікавіше?
– У Києві і Львові різні локації. Відповідно бачимо виставку по-різному. У столиці – масштабніше. Родзинка Львова в тому, що ніщо не відволікає. Тут нейтральні зали, сіра підлога, білі стіни. В тому є перевага. Скрізь проблеми з рекламою. Важливою складовою є туризм плюс культура. Але… На виставку у Львові приїздять здебільшого люди з районів області, приходять і львів’яни, які гуляють вулицями міста.
У чотири-п’ять разів мала бути більша аудиторія. Хотілося б бачити у залах туристичні групи, яких привозили б екскурсійні автобуси…
– А кого б ви хотіли побачити на виставці ще?
– Хоча б 10 відсотків туристів, які приїздять до міста Лева. Але… У нас не вийшло нормальної співпраці. Я працював з туристичними агенціями, працював з містом, проте мені не вдалося… Кажу передусім про туристів. Це велика проблема, бо чомусь про культурні події інформують за залишковим принципом. На жаль…
– Розмовляючи з вами, бачу, що ви таки зажурені, зажурені тим, що не все вийшло…
– Так, не вийшло із залученням аудиторії. В чотири-п’ять разів мала бути більша аудиторія. Хотілося б бачити у залах туристичні групи, яких привозили б екскурсійні автобуси. Але… Ми багато чуємо про розвиток туризму, відповідно має бути професійна робота менеджменту міста і області. Так, вони допомагають, але…
– Скажіть, будь ласка, управління культури Львівської ОДА недопрацювало? Вони ж перші давали інформацію про виставку.– Керівник цього управління Христина Береговська була однією з ініціаторів цієї виставки. Вона професійна людина, але коли немає кадрів, що може одна людина? І це якраз проблема. Всі чудово знають, що команда – це сила. Потрібні арт-менеджери, а їх мало. Є у Львові відділ промоції, який очолює Марта Іванишин, але й тут виникають запитання. Так, і вона професійна, але і цей відділ недопрацював. Так, це конструктивна критика, але я говорю реальні речі, які мені болять. Зокрема, кажу і про історію з банером, що мав висіти на ратуші. Це не відповідає таким речам, як домовленість про інформаційне партнерство…
Прикро, що туризм не зацікавився цією виставкою. Минулого тижня провели круглий стіл “Культура і туризм”, прийшло чимало цікавих людей. А чи хоч одна туристична агенція згодом зацікавилася виставкою? Ні! На жаль, туристи сюди не доходять. І це Львів!
– Чому так сталося у Львові, який знають як туристичне місто?
– Бо не працюють, не звикли.
– Але ж Львів хизується туристами…
– …і культурою. А що таке культура?! “Тіні забутих предків” – це новий тип проектів, мультимедійний та активний.
Київську виставку наша команда готувала дев’ять місяців. Майже три місяці адаптували проект під Львів
– На яку аудиторію ви розраховували, коли задумували проект?
– Розраховували на аудиторію до 40 років. У Києві була набагато молодша аудиторія: до 30 років було орієнтовно 70 відсотків людей. У Львові – старша аудиторія.
– Чому так, на вашу думку? Молоді нецікаво? Люди не розуміють, що це спадок?
– Напевне, ми ще не достукалися до молоді. Можливо, молодь ще не навчилася ходити на виставки. Їм цікаві комп’ютери, телефони, пиво, на жаль. І ви чудово розумієте, чим все це закінчиться, якщо не робити акцент на культуру.
– Повною деградацією!
– Так. І це очевидно. Всі думають, що є підйом, є ейфорія, але це велика деградація! Так, я невдоволений відвідуваністю виставки. Вважаю, що у Львові виставка мала зібрати набагато більше людей, аніж у Києві. Чому? Бо тут є туристи. І що?..
– Скільки людей відвідало виставку в столиці?
– Орієнтовно 20 тисяч осіб. У Львові буде менша цифра. І це в один із пікових місяців, коли до міста приїздять туристи. Це ганьба! Думаю, що у місті Лева буде максимум сім тисяч відвідувачів.
– Така ситуація для вас є, даруйте, стресом?
– Ні, ні, в жодному разі! Для мене стресом є повна відсутність візії серед тих, від кого залежить майбутнє міста. Замість універмагів треба будувати музеї, що й казав колись слушно Сергій Параджанов. Це такий заповіт Параджанова. Він казав, що за десять років культура народу зросте на століття…
– Анонсовано, що виставка у Львові буде до 17 липня. Не маєте планів продовжити її?
– Ні, не маємо. Тим паче не маємо жодної такої пропозиції.
– Скажіть, будь ласка, яким є бюджет виставки?
– Він дуже великий (цифри не буду озвучувати). Це і перевезення експонатів, і оренда техніки, і монтаж, і обслуговування виставки.
Розкадрування до найкультовішого фільму в Україні, яке представлене на виставці, це шедевр, святая святих! Подібного ніколи не було в Україні!
– Виставок, які мають подібний кошторис, ще не було в Україні?
– Бієнале мало подібний кошторис у Києві. Думаю, що у Львові не було жодної виставки з України, яка мала б такий кошторис. Це дуже велика сума. Допомагають меценати, зокрема Фонд родини Загорій з Києва, львів’янин Дмитро Шимків, ресторатор Марк Зархін, Лідія Білас, Юрій Осламовський, Андрій Гаврилів, є підтримка УКУ. Також проект був реалізований завдяки нашим співорганізаторам FILM.UA Group.
– І при таких витратах квиток коштує лише 20 гривень? А скільки б він насправді мав коштувати?
– Я консультувався. За вищу ціну люди не пішли б. А коштувати квиток мав би як мінімум 300 гривень. У столиці він коштував 50 гривень.
– Говоримо про таку цікаву, масштабну і важливу виставку, а вже прозвучало чимало сумного… Що вас тішить у цьому проекті? Це ж ваше дітище, яким ви захоплені.
– Так, це як моя дитина. Я так навчений: все, що роблю, роблю з великою любов’ю! Беруся лише за те, що мене внутрішньо сильно цікавить і надихає. Це така духовна практика. Якби мені сказали робити таку чи таку виставку, це був би не я. Я б таке не робив. Займаюся тим, що мені подобається. Важливою є цікава команда. “Тіні забутих предків” – це робота 150 людей! Київську виставку ми готували дев’ять місяців. Це символічно – за дев’ять місяців народилася наша дитина. Ми всі її дуже любимо! Майже три місяці адаптували проект під Львів. Ми вклали душу у цю виставку, це відповідальність, зокрема, і перед Сергієм Параджановим, який, на жаль, вже не з нами.
– Думаю, наш геній дуже тішився б таким проектом.
– Думаю, так. Він тішиться, він з нами.
– А чи відчуваєте ви тут, на виставці, присутність Параджанова?
– Так. І не лише я.
– Як на мене, у залах відчувається енергетика генія Параджанова… Щось схоже було і на концертах пам’яті Володимира Івасюка у Львівській опері. І дуже сильно.
– А знаєте, так воно і є… І це не імітована енергетика. Думаю, нашими руками і головами Сергій Параджанов тут попрацював (сміється). Він сильно вплинув на всю цю виставку. Є багато історій. Ось одна з них: коли закривали виставку в столиці, прийшла дружина Сергія Параджанова Світлана Іванівна. Сиділи, пили чай, розмовляли. І тут вона каже: “Сергій би дуже прийняв цей проект і йому б дуже він сподобався”. Це так запало в душу! Дружина словами передала вдячність від генія. Це так багато! Особливо їй сподобалося, що ми показали розкадрування до фільму.
– Під час вашої кураторської екскурсії ви акцентували відвідувачам, що це святая святих! Це так! Бачила і всім раджу прийти і все це побачити на власні очі.
– Так, це святая святих! Це унікальні рукописи, які не горять… Це історія, як створювалася унікальна кінострічка. Ми спочатку й не знали, що вони існують. Авторські й режисерські розкадрування одразу видають хід думок і бачення. А який у нас на виставці є унікальний плакат художника Георгія Якутовича до прем’єри фільму! Це варто побачити. Цей ескіз нам просто передали. Я навіть не знаю хто. Передали чиєюсь рукою.
– Ви провели колосальну роботу з артефактами – і розкадрування, і костюми, і документи, і топірці, і фото. Вам допомагали багато людей, які хотіли, аби все вийшло.
– Так, допомагали, і дуже сильно. Це тішить і надихає! Насамперед Параджанов їх всіх зосередив. Це так важливо. Параджанов – це ключ, який відкриває всі двері. Навіть двері нашої душі, двері нашої щирості. Він стимулює певну активність. До речі, є різниця, як у Києві і у Львові ставляться до відомого режисера: у Львові напівзнають, десь щось чули…
Коштувати квиток мав би як мінімум 300 гривень
– Загалом Сергій Параджанов – ще не до кінця досліджена постать…
– Так, цілком вірно.
– Українцям варто ще раз і ще раз переглядати кінострічку “Тіні забутих предків”. Приміром, коли триває виставка, паралельно у кінотеатрах показувати фільм відомого режисера. Подивитися фільм, а згодом іти на виставку. Як вам така ідея?
– У вас цікава ідея. Обов’язково варто її озвучити нашій групі. Повторюю, у Києві було дуже і дуже велике зацікавлення. Були і люди творчі, і міністри, і парламентарі, і посли, і пересічні кияни. На виставку приходила дружина Президента Марина Порошенко, лідер гурту “Океан Ельзи” Славко Вакарчук. І Борис Гребенщиков був. Міністру культури Євгену Нищуку сподобалося. У Львові я запрошував і мера Садового, і голову Львівської ОДА. Подивимося. Це радше для них важливо побачити цю унікальну виставку. Я свою місію виконав. Якби люди розуміли, що це золото… Атрофувалася та система, яка говорить про виставки як про важливі події. Фестиваль їжі, ще якісь інші фестивалі… Чомусь це важливо. Але ж виставки – це така естетична насолода. Наша виставка – для мислячих людей, для людей, які думають. Такий новий формат є потрібним.
– І ви це зробили в непростий час – час війни.
– Так. Саме час займатися зростанням культури. Мали ідею – зробили проект великою кількістю людей, які люблять цю справу. Вона зроблена професійно. До речі, іноземні мас-медіа досить сильно її оцінили. Це тішить. Але чомусь культурна столиця України недопрацювала. Чому? Індустрія майбутнього – це культура в різних проявах. Перемога неможлива і без культурної перемоги. Ми не можемо говорити лише про військові та економічні перемоги. Люди мають освіту, але не мають візії.
– Чи маєте плани показати виставку в інших містах України, за кордоном?
– Плани маємо, є певні пропозиції, але все це треба зважувати. Питання і в грошах, і у виставкових площах. Львів був стратегічним пунктом, бо це моє рідне місто. Це місто, яке я безмежно люблю і за яке переживаю. Потрібно знайти гроші на виставку. Це дуже дороге задоволення. Мало хто в стані оцінити, яке це дороге задоволення. Дякую команді і меценатам за розуміння та підтримку! Думав, що Львів створить конкуренцію столиці навіть кількісно. Наразі не вийшло… Хоча є ще кілька днів роботи виставки. Побачимо. Думаю, що наступним містом стане Одеса. Говорили про це з міністром культури Євгеном Нищуком.
– Рідний Львів розчарував?
– Ні, розчарував процес, який говорить за іншу систему цінностей. Повторюся, туристичні фірми мали б щоденно привозити автобуси туристів на виставку. Питання, чи є на це воля? Найімовірніше, ніхто з працівників туристичних агенцій не заходив на виставку. Прикро… Це проект сучасного мистецтва. Тут є всі пласти. У світі такі виставки називаються шоу, і відвідувачі йдуть масово.
– На розкадруваннях до фільму написано “з приватної колекції”. Чиєї?
– Вони з колекції сина другого режисера. Він уже продав цю колекцію. Є приватний колекціонер, який все це викупив, і тепер ми маємо можливість показати це на виставці. Все це було, є і залишається в Україні.
– У титрах до фільму написано “гуцули Верховини”. А чи бачили цю унікальну виставку гуцули Верховини, жителі відомої і красивої Криворівні?
– Так, ми їх запрошували. Мало людей приїздили звідтіля. На жаль, ще не приїздив Іван Зеленчук – консультант цієї виставки. Можливо, господарство, можливо, ще якісь причини. Були розмови, що Івано-Франківська ОДА організує тур і привезе, зокрема, й жителів Криворівні, на виставку. Хто-хто, а вони обов’язково мають це бачити. Це виставка, яку треба бачити, слухати, чути, відчувати!
– І питання до вас як до львів’янина: яким ви хочете бачити Львів?
– Львів завше був мультикультурним. Був, є і таким буде. Хочеться, аби у Львові було більше інтелігентних людей. Львів має бути інтелігентним. Має мати інтелект, смак, має виховувати смак. Львів має продукувати і споживати культуру на високому рівні. Звісно, він має бути і смачний з точки зору їжі, і доглянутий архітектурно. Він має бути сучасним. Проблема не лише з культурою, але й з освітою. Львів поступово втрачає позиції центру освіти. Це треба бити на сполох! До Львова мають приїздити вчитися. Нині ж чомусь велика частина молоді їде на навчання до Польщі чи до Києва… Звісно, Львову пощастило, що є Український католицький університет.
І ще: у місті спостерігаються негативні тенденції, коли вранці дівчата-студентки вчаться, а ввечері “підробляють” з турками… Це сумні історії. Чому? Має бути альтернатива – жінки не мають заробляти тілом. Львів повинен робити акцент на створення нових робочих місць.
Розмовляла Ірина Цицак
Львівський палац мистецтв (вул. Корперника, 17)
Години роботи: 11.00 – 20.00.
Вхідний квиток: повний – 20 грн, пільговий – 10 грн.
Безкоштовно – дітям до 7 років,
членам Спілки художників, журналістам.
членам Спілки художників, журналістам.
У рамках традиційних «Ночей у Львові», 16 і 17 липня,
виставка працюватиме й уночі (з 11.00 до 3.00)
виставка працюватиме й уночі (з 11.00 до 3.00)
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
