Днями у “Видавниц­тві Старого Лева” вийшла книга “Політ золотої мушки”. Нова, хоча вже доб­ре відома, збірка оповідань  Богдана Волошина – це більше трьохсот сторінок легкого, доброго гумору. Це неймовірні історії з життя людей, яких ми з вами точно зустрічали на вулицях галицьких містечок та сіл. 

“Найлегше писати про те, що знаєш, любиш і те, що близьке тобі, – переконаний Богдан Волошин. – Увесь цей галицький світ, що оточував мене й у якому досі живу, зачаровував своєю самодостатністю, окремішністю та іронічністю. Я не можу сказати, що він унікальний... Але є особливим і вартим, щоб про нього розповіли і плекали його. А ще галицька говірка дуже надається до гумору. Вона смачна і влучна. Зрештою, усе це галицьке життя – це я сам. Я частина його. І з цього дуже тішуся”.

У “Польоті золотої мушки” письменник детально знайомить читача з вигаданими (чи то пак легендарними) галицьким містечком Бурачковичами та сусіднім селом Лопушною. Крізь призму життя й діяльності персонажів поступово розкриваються інтимні подробиці приватного та громадського чину видатних бурачківчан.  “Майже усі герої оповідань писані з реальних людей, – зауважує автор книги. –  Щоправда, не всіх я знав особисто. Часто друзі, знайомі розповідали мені якісь байки, цікаві історії з життя родичів і знайомих, а я вже заселяв тими людьми свої Бурачковичі. Ліпив з них нових героїв, наділяв новими рисами характеру, щоб розвинути образ. І вони починали жити своїм окремим життям. Інколи навіть докучаючи мені, кочували з оповідання в оповідання”.

Минулого року персонажі оповідань Богдана Волошина ожили у однойменній комедії Івана Кравчишина. До підбору акторів та локацій письменник і режисер підходили особливо ретельно.  Героїв фільму, їх обличчя автор жартома називає “галицьким іконостасом” – такі собі святі люди, але трішки божевільні. “З Іваном мав щастя вибирати локації для зйомок фільму, – додає письменник. – Це була поїздка в Добромиль, в монастир, де колись отримав монаший постриг Mитрополит Андрей. Режисер також радився зі мною щодо підбору акторів. А набирали їх по всій Галичині: у Львові, Тернополі, Франківську, Коломиї, Дрогобичі. Звісно, ще й тому, що вони мали вільно володіти не просто українською мовою, але й галицькою говіркою. Мова у фільмі є живою і природньою, з чого я дуже тішуся. Переживав, щоб не було у фільмі кривляння, штучності. Але, здається, цього вдалось уникнути. Одна з головних причин –Іван сам галичанин зі Снятина, хоч давно живе в Києві, але не втратив слух на рідну мову. Крім того, актори часто імпровізували: вставляли слівця і звороти, які чули в рідних села та містечках. І це було чудово. Особливо вражаюче виходило у неперевершеного Олега Цьони”.   

Хочете дізнатися, чим завершилися пригоди мера містечка Романа Задупського, секретарки маґістрату Теклі Мілєрової, авторитетного сторожа Ладзьга Микуличина, митця трагічної долі Влодка Фарнеґи, грабаря Мерлюня та інших достойників і достойниць? На легких крильцях “золотої мушки” ще багато історій про невгамовних бурачківчан, а цитати з книжки – можна розбирати на анекдоти. 

Богдан Волошин – публіцист, письменник-гуморист. Народився у Львові. Журналіст  за освітою. З 1984-го року працює у львівських періодичних виданнях та на телебаченні. За цей час побачили світ 5 збірників оповідань, за творами Богдана Волошина знято фільм “Політ золотої мушки”. Нині працює на Львівському телебаченні. Відомий у Львові та околицях за псевдонімом пан Марциняк.