У Львові відбулися П’яті міжнародні майстер-класи нової музики COURSE, започатковані в 2012 році. Їх учасниками стали молоді композитори з України –Назар Скрипник, Микола Хшановський, Ганна Копійка, Анна Стоянова, Богдана Чепелюк, а також з Італії – Катеріна ді Чекка.

Однією із запрошених викладачів стала відома польська композиторка Ельжбета Сікора, яка вже тривалий час живе у Франції, але народилася у Львові. Серед її досягнень – численні перемоги в конкурсах, викладання у провідних європейських університетах, спеціальні відзнаки від міністра культури і національної спадщини Польщі, французький Орден мистецтв та літератури від міністра культури Франції, Splendor Genesis від мера міста Ґданськ та інші. З 2011 року вона – артистичний директор фестивалю Musica Electronica Nova у Вроцлаві.

Спеціально для “Пошти” Ельжбета Сікора розповіла про роботу та спілкування з учасниками П’ятих міжнародних майстер-класів нової музики COURSE і поділилася думками щодо перспективи розвитку сучасної музики.

– Думаю, немає універсального методу навчання, адже кожний учень є індивідуальністю. В українських учасників проекту відчутний брак знань музики від кінця XX століття й донині. Окрім композиції та інструментовки, варто було б розширити знання зі світового музичного надбання. Це дуже важливо та повинно бути реалізовано в навчальних закладах перед таким курсом. Головне не відчиняти вже відчинені двері.

– Важко виділити когось одного. Я намагалася ввійти у світ мислення кожного з молодих людей і спробувати зрозуміти, чому вони пишуть саме так, а не інакше. Хотіла спрямувати їх у інше русло, що могло стати для них цікавішим. Хтось на мої побажання реагував швидко, хтось доволі важко піддавався і не хотів змінювати хід мислення. Молоді потрібно більше таких курсів, які дають можливість зустрічатися з різними композиторами, допомагають проникнути в інші світи.

– Можу порівняти з курсом, де учасники були прив’язані до традиційного підходу трактування інструментів. Написання у старих стилях, залежність від романтичної мелодики, а отже, замало чогось нового та цікавого.

– Думаю, що мені було б дуже важко зустріти подібне у французьких композиторів. Була така хвиля у 90-их роках, “нова простота”, тоді багато композиторів працювали в цьому напрямку, та все ж намагалися творити у новий спосіб. Зараз цей період уже минув, натомість актуальним є пошук нових ефектів.

– То був інший досвід. П’єр Шеффер не давав нам індивідуальних занять. Він був радше філософом, який у загальних лекціях розповідав про музику XX століття, про новий спосіб мислення, розширення звукового світу. Він виконував роль просвітителя, хотів відкрити нам нові перспективи творення, що було дуже цікаво. Практичні заняття проводили його асистенти.

– Є дуже багато подібних проектів у Франції, Німеччині, Польщі – надзвичайно корисних для молодих композиторів. У цьому курсі студенти мали конкретне завдання, знали, для якого ансамблю писатимуть, що позитивно вплинуло на їхню працю. Щодо побажань, то тут  важко щось порадити, адже це інша країна, зі своїми вимогами. Порівняно з Францією та Польщею Україна – зовсім інший світ, у якому формуються молоді митці. Тому в Україні такий курс мав би бути трохи тривалішим, розширеним різноманітними консультаціями. Наприклад, із сучасного нотного запису, зрозумілого для виконавців, додаткових завдань для використання звуку в творах обов’язкове вживання певної артикуляції, праця над технікою гри на інструментах. Все для того, щоб змусило їх вийти за межі світу, в якому вони постійно живуть.

– Саме так, це надзвичайно важливо. 

– Я написала цілий список творів. Адже зіткнулася з тим, що учасникам не вистачає знань у цій сфері, навіть бракує інтересу. Це виникло з різних причин, можливо, і з економічних у тому числі. Важливим є зацікавлення у пізнанні нових творів, аналіз партитур, розуміння того, що відбувається в світі. Це можна сприймати або не сприймати, але важливо бути поінформованим. Отже, це не тільки декілька творів, а ціла маса.

– Я керую фестивалем з 2011 року, комітет допомагає у відборі кандидатур, до думки якого я дослухаюся. Вибираємо переважно якусь тематику фестивалю, головного композитора, якого запрошуємо і який пов’язаний з тематикою програми. Намагаємося розширювати профіль фестивалю, тому запрошуємо багато колективів. Головне зацікавити публіку, продемонструвати, що електронна музика – це не тільки звуки, а й поєднання з різними формами. Це потрібно для того, аби електронна музика мала доступ до ширшої аудиторії.

– Кожного разу на фестиваль приходить щораз більше людей із різних сфер. Вже багато років співпрацюємо з дуже відомим у Вроцлаві фестивалем візуальних мистецтв WRO. Зазвичай робимо один спільний день або створюємо спільний проект, що пов’язує зображення і звук. Намагаємося “обмінюватися” публікою, так щоб вона зацікавилася двома фестивалями.

– Не можна абстрагуватися від традиції, тому що традиція існує, тому що ми виросли з неї. Всі ми вивчали на початку сонати Моцарта. Багато чого у давніших майстрів і зараз можемо навчитися. Це не перерва, це завжди продов­ження. Просто ці стилі змінюються, і сьогодні я не бачу причини продов­жували творити в старих стилях. Живемо у іншій епосі, в іншому столітті, оточені іншим пейзажем, іншими звуками, а отже, мусимо з тих звуків черпати натхнення, що природно. Світ, у якому жили давні композитори, був інший: там не було автомобілів, не було шуму на вулицях. Нині ж ми мусимо ці звуки переосмислити і відтворити. Це природна еволюція, і я за те, щоб завжди йти вперед, а не повертатися назад і творити музику, яку писали в XVI столітті.

– Не знаю, чи це можливо – все залежить від особи. У наш час досить легко купити комп’ютер, встановити програми, навчитися швидко ними користуватися, і щось там із цього обов’язково виникне. На мою думку, це зі сфери гри, експерименту. Думаю, можна бути композитором і без класичної музичної освіти, адже можна створювати музику з різних звуків. Є люди надто вразливі до сприйняття звуків. Ці межі зараз дуже стерлися. Взагалі музика є тільки хороша чи погана, і неважливо, чи має композитор спеціалізовану освіту. Зазвичай молодь, яка творить виключно електрон­ну музику, намагається поглибити свої знання.

– Важко сказати. Українських композиторів я знаю мало. Не хотіла б називати конкретних прізвищ, аби не образити інших. У Франції вистачає талановитих молодих композиторів. Вважаю, що зараз з’явилося дуже багато цікавих особистостей. Серед вже трішки старшої генерації визнаними у Франції є Філіп Манурі, у Польщі – Павел Микетин, але це вже не молоде покоління. Побачимо, поспостерігаємо…

– Особисто я  – ні. Річ у тім, що коли я приїхала вчитися до Франції, тоді вже було багато жінок на цих курсах із різних країн. Насправді жінки-композиторки трактовані дещо по-іншому. Напевно, ця проблема існує в різних професіях – таких як юрист, політик, пілот… Хоча поступово все змінюється. Наразі ще побутує думка, що, можливо, жінкам варто було б зайнятися чимось іншим.

– Так, і це добре. Однак є факти, які виходять зі статистики. Спочатку є багато студенток-композиторок, але потім мало хто з них пише. Життя змушує робити певний вибір. Не всі жінки можуть присвятити багато енергії цій праці, бо композиція поглинає цілковито. Спостерігаємо це і в чоловіків. Багато хто вивчає композицію, але далі йде іншим шляхом.

– Йду на прогулянку. Не потрібно себе в такі моменти змушувати – краще трохи відпочити, а потім все само собою повернеться.